Сьогодні, 13 червня, на сороковий день після Великодня, Православна Церква відзначає дванадесяте свято – Вознесіння Господа Ісуса Христа на небо, що є протилежністю людському вивищенню. Воно демонструє, що земні закони не до кінця володіють тілом людини і разом з тим наповнює вознесіння істинним змістом.

Про це повідомляє редакція сайту 056 з посиланням на Дніпровську єпархію Православної Церкви України.

Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Спаситель міг зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння. Святим апостолам Він «…являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3). Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях.

Саме там він в останнє повчав своїх учнів, і дав їм обітницю про дарування Утішителя, Духа Святого. Після усіх цих слів хмара підняла Його і він разом із людською плоттю зійшов до Отця Небесного. Ця хмара була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла Старозавітню скинію. Таким чином людська природа отримала остаточне зцілення від гріха, вона стала обоженою і тепер постійно перебуває в лоні Пресвятої Трійці. Одягнутий людською плоттю, Христос сів праворуч Бога Отця, щоби кожен з нас міг взяти участь у славі Божества.

«Проте своїм Вознесінням Господь не полишив нікого із нас. Вознесіння приводить не до відсутності Христа, а до Його незмінної і невід’ємної присутності у найвіддаленішій точці земної кулі. Христа не стає менше на землі, натомість, Він стає повнотою всього і у всьому. Вознесіння сповіщає не про зміну місця, а про продовження любові у вічності, бо, де є Христос, там будуть і віруючі в Нього.

Він, всюдисущий і всенаповняючий, завжди з нами: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. Його турботу і любов відчуває кожен, хто живе на цій грішній землі. Для всіх нас він є джерелом нашої віри і надії, любові і щастя. Щодня і щохвилини ми можемо звернутись до нього у молитві, і навіть прийняти його у своє серце, причастившись Його Пречистих і Животворчих Таїн.

Ісус знову прийде явно і у величній славі. Станеться це в кінці цього грішного світу, у день Страшного Суду, коли кожен із нас дасть відповідь Йому за свої добрі і злі діяння. Коли це буде не відомо нікому. Але важливо не коли ми зустрінемось із Сином Божим, а якими ми прийдемо на цю зустріч.

Тож дорогі браття та сестри, нехай це свято, Вознесіння Господнього, вселяє в наші серця віру і впевненість у Божу допомогу, що так важливо усім нам зараз, під час цих важких випробувань, які випали на долю нашої Батьківщини і всього нашого народу! Пам’ятаймо, що Господь разом з нами до кінця віку. Амінь», — йдеться в повідомленні.

Традиції та заборони свята

На Вознесіння Господнє у церквах проводять святкові служби та всенічні і моляться за спасіння душі та просять допомоги, здоров’я, благополуччя для рідних та близьких, покаються у гріхах.

До цього свята, так само як і на Трійцю, українці прикрашають свою оселю зеленню та свіжими травами.

Цього дня паломники з усього світу їдуть до монастиря на гору Єлеон. Там розташований камінь з відбитком ноги Христа, з якого Бог вознісся на небо.

Можна піти до храму на літургію і помолитися. Цього дня Ісус вислуховує всі прохання.

Дозволено поминати покійних, ставити свічку за упокій душі у храмі або вдома й помолитися за упокій померлих близьких, щоб вони вознеслися в Царство Небесне.

Існує повір’я, що Господь цього дня востаннє ходить вулицями під виглядом жебрака, тому на Вознесіння обов’язково подають милостиню.

До свята печуть спеціальне обрядове печиво — вознесенські драбини, як символ Вознесіння Ісуса на небеса. «Перекладин» на печиві-драбині має бути сім — за кількістю небес.

За церковним статутом на Вознесіння немає посту, тому після служби збираються за святковим столом.

У цей день, як і у кожне велике свято, не можна виконувати роботу по дому, на городі або займатися будівництвом. Жінкам не можна шити, в’язати, вишивати та прати. Традиційно у релігійне свято не можна думати про погане, сваритися з рідними та лихословити.