В ніч з 19 на 20 липня, коли окупанти обстріляли одну з житлових вулиць Нікополя було зруйновано більш як сім приватних будинків. Багато їх мешканців постраждали, серед них діти та дорослі. В лікарню Дніпра доставили 15-річну Анастасію Нагай. Коли в її дім влетів ворожий снаряд вона ледве встигла піднятися з ліжка і осліплена пилом намагалася знайти вихід на вулицю через повалені стіни.

Про це повідомляє сайт 056.

На момент обстрілу Анастасія відпочивала вдома разом з батьками, молодшим братом і дядьком. Але з іншого боку річки окупанти атакували їх мирне життя.

«Було приблизно 02:30, я спала на ліжку і почула вибух трохи далі від мого дому. Це була перша страшна ударна хвиля. Коли ми почали збиратись, і я тільки встала з ліжка, то снаряд влучив в наш дім. Все було в пилюці, я не знала, як дихати і шукала собі повітря. Двері були заблоковані, стіни валились, половини даху не було, скло було розбито, підвал завалило.

Ми вибігали через вибиті стіни, через вікно в дверях. Одна людина була в підвалі. Ми її витягували.

Коли я виходила, то була вся в крові, всі були в крові. Там газову трубу відбило, і дуже сильно йшов газ. Нам дуже пощастило, що вона не загорілась, бо два будинки поруч через це горіли.

Ми вийшли на подвір’я, з крана змили кров та пилюку. Всі сусіди почали збиратись, заспокоювати мене. В мене була істерика», — розповіла дівчина.

Анастасія постраждала більше за інших своїх членів родини, її привезли до медзакладу Дніпра вчора о 05:00. Обійшлося без критичних уражень, фізично вона отримала лише осколкові травми.

«Наразі її фізичному здоров’ю нічого не загрожує. Їй капають антибіотики та знеболювальні. Серйозних травм немає, слідкуємо, аби зовнішні поранення загоїлися без ускладнень», – розповів лікар дівчини, нейрохірург Станіслав.

Над психічним станом дівчини працює психолог, а перебуває поруч та підтримує її 73-річна бабуся Тетяна Григорівна, яка живе в Дніпрі і забере до себе онуку разом зі всією родиною.

«Ніхто не думав що окупанти будуть бити по приватному сектору. А вони вирішили нас «прибрати» — жителів Нікополя, ми їм не потрібні.

Хоч би скоріше закінчилася війна і ми жили так, як жили раніше. Маємо жити дружно. Всі сусіди допомагають, розгрібають завали. І я вдячна Богу, що в мене лишились живі діти.

Невістка думала уїжджати, але не хотіла кидати дім. Але тепер він не підлягає відновленню і його довелося залишити. Допомогли нам. Наші «спасителі» російські.

Я б звернулася до них, щоб вони повернулися до себе до дому і не бомбили по моїх дітях та внуках, а по своїх. Щоб вони лишили нашу Україну. Ми нічого їм не винні, нічого в них не взяли. Все воно наше. Ми самі собі все вирощуємо, будуємо, заробляємо. А у них заздрість з’явилась, що Україна краще живе їх забитої росії», — висловилася бабуся Анастасії.