Кілька місяців тому до Дніпра дібрався новий феномен — квадробіка. Його представники бігають карачки в масках із мордами тварин, накладними хвостами та в пухнастих рукавичках. Вони привертають увагу суспільства: одним вони підіймають настрій, в інших викликають неприязнь, а для деяких стають приводом для насмішок.

Редакція сайту 056 розкаже, чому квадробери все більше тривожать суспільство.

Термін «квадробери» з’явився від комбінації двох слів: «квадропед» (чотириногі тварини) та «косплей». Квадробери — це люди, які намагаються поводитися максимально схоже на тварин. Костюми можуть бути найрізноманітнішими: від реалістичних зображень звірів до фантазійних або мультиплікаційних створінь. Основна ідея полягає у повному зануренні в образ, максимально відтворюючи рухи і поведінку обраної істоти.

Попри те, що багато хто може вважати квадроберів жартом або вигадкою, ця субкультура має своїх прихильників і реально існує. Походження квадроберів пов’язане з кількома вже існуючими феноменами. По-перше, це спільнота фуррі — людей, які захоплюються антропоморфними зображеннями тварин і часто створюють своїх персонажів (фурсон). По-друге, квадробіку вважають своєрідним спортивним мистецтвом. Адже це вид фізичної активності, який характерний повторюванням рухів (а також звуків) тварин.

Засновником нового суспільного руху вважають японського спринтера Кенічі Іто, адже саме його методика пересування сильно нагадує поведінку квадроберів. У дитинстві спортсмена дражнили й булили через нетипову зовнішність, його навіть почали називати «мавпою». Іто знайшов вихід — зробив образи своєю перевагою. Він почав вивчати поведінку мавп та їхні рухи. Таким чином започаткував методику пересування на чотирьох кінцівках й навіть 2008 році потрапив до Книги рекордів Гіннесса. Він пробіг таким чином 100 м за 18,58 с. У 2013 році за 16,87 с, а в 2015 — за 15,71 с.

Як сприймають квадробіку у Дніпрі

В той час, коли квадробери стали тривогою для жителів у низці розвинених міст, у Дніпрі представників такої субкультури не дуже багато. І все ж таки, тут вони непоміченими не залишаються.

Дехто з цікавістю їх роздивляється, підходить та робить компліменти стосовно образу. Адже для тих, хто вважає себе частиною цієї субкультури, це серйозне захоплення, яке вимагає часу, зусиль та інвестицій. Костюми для квадроберів можуть коштувати досить дорого, а для пересування на чотирьох кінцівках потрібно мати певні фізичні навички.

Дехто сприймає квадроберів як кумедний тренд або навіть жарт. В інтернеті можна знайти безліч мемів і відео. Зокрема, завірусився ролик, де популярний блогер з Дніпра Дава, проводить пранк. Він одягнувся як квадробер та прийшов в такому вигляду до ТЦ. «Біжи звідси», «У нього пробка» говорили незнайомі чоловіки. Його це не образило. Він навпаки привернув увагу, як і хотів. А ось справжніх квадроберів, якими переважно є діти, негативне ставлення засмучує.

Знаходяться чимало критиків, що ображають квадроберів. Вони часто не звертають на це увагу. Але траплялися випадки, коли за них заступались батьки і виникали серйозні конфлікти. «Ти чому чіпляєшся, обзиваєш мою дитину? Ти яке маєш право? Тобі яке собаче діло до цього?», нещодавно у Дніпрі мати з криком вилаяла восьмирічного хлопчика, який дразнив її доньку квадробера.

Психологічний аспект

Для багатьох квадроберів це не просто гра або спосіб виділитися. Вони вважають, що втілення у тваринний образ дає можливість відчути себе ближче до природи, розслабитися від сучасного світу і навіть відчути свободу, властиву тваринам. Така поведінка може бути схожа на психологічну практику, що дозволяє людині відірватися від рутини та звичних обмежень.

Квадробери — це не просто прикол або вірусний тренд. Це частина ширшого фуррі-руху і косплей-культури, що дозволяє людям по-новому взаємодіяти зі своєю фантазією та уявленням про тваринний світ. Хоча для багатьох це може виглядати кумедно, для квадроберів це серйозне хобі, що допомагає знайти нові способи самовираження. Тож чи квадробери — це реальність? Так, але реальність дуже незвичайна. Проте психологи радять батькам звертати увагу на своїх дітей, адже надмірний фанатизм — це «червоний дзвіночок», якого б захоплення це не стосувалось.