Триває чотириста шоста доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Кожного дня війська рф продовжують тероризувати мирне населення країни. Не дивлячись на це, по всій країні московські попи досі пропагують «русскій мір» та б‘ють військових. Вони внушать вірянам, що ПЦУ — це не правильна віра, а насправді РПЦ була створена на основі Київського патріархату. Це ще один яскравий приклад того, що рф вкрала в України. Досить терпіти те що РПЦ-попи радіють окупації України — це руйнація країни зсередини. 

Редакція розбиралася, що не так з РПЦ та звідки вона взагалі з’явилася. 

Майже тиждень вся країна спостерігає за подіями, що розгортаються в Києво-Печерській Лаврі. Там зараз відбувається процес передачі корпусів від УПЦ МП міністерству культури, зібралися парафіяни, які заважають працювати комісії Мінкульту. Люди не пропускають представників комісії до корпусів, заблокували двері та заховали ключі.

Наразі у Раді зареєстрували проєкт закону про розірвання договору оренди із УПЦ (МП). Авторами законопроекту вказані депутати від різних фракцій і груп: «Слуги народу», «Голосу», «Європейської солідарності» та «За майбутнє». Текст документу поки не оприлюднювали.

Проте, на хвилиночку, РПЦ у нас не тільки в Києво-Печерській Лаврі. Вони захопили ще до широкомасштабного вторгнення усю країну. Так були свідчення про те, що так звана УПЦ МП — антиукраїнський релігійний інститут, що вкорінює ідеї «руского міра» в Україні. Після 24 лютого вони вирішили первзутися. А саме позбутися всіх згадок про Московський патріархат у своїй назві й статуті. Проте це не гарантує розірвання зв’язків із російською церквою. Водночас будь-яка релігійна громада в Україні може остаточно позбутися цих зв’язків, перейшовши до Православної Церкви України.

Несподіваний жест так званої Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) — бажання стати незалежною від москви церквою, наразі виглядає неоднозначним. Річ у тім, що Синод УПЦ МП 27 травня лише ухвалив рішення змінити свій статут, прибравши з нього будь-які згадки про Московський патріархат. Тобто замість того, щоб засудити позицію предстоятеля РПЦ патріарха Кирила, який відкрито підтримує війну в Україні, УПЦ МП обмежилися тільки косметичними правками.

Після подій в столиці більшість представників УПЦ МП заховалися і сидять тихо, а деякі навіть перейшли на українську мову. Проте інцидент з побиттям військового у Хмельницькому став каталізатором для переходу місцевого храму до ПЦУ.

Зазначимо, що СБУ просило не втручатись у перехід парафій. Зокрема восени 2022 року у ЗМІ з’явився лист від СБУ до голів громад в Україні, у якому мовилось, щоб керівники громад не втручались у перехід парафій з УПЦ МП в ПЦУ. Це було зроблено, щоб не викликати подібні конфлікти, але рішення було хибним. На одному прикладі в Хмельницькому ми бачимо, що суспільство позитивно сприйняло перехід парафії УПЦ МП до ПЦУ. Це був очікуваний багатьма момент, якому передував скандал з побиттям військового. Цієї ситуації можна було уникнути, якби місцева влада та самі люди були більш активними у питанні переходу до ПЦУ.

Як здійснити перехід до ПЦУ

За законом України, кожна релігійна громада може самостійно вирішувати, під чиєю юрисдикцією перебувати. Для вірян, які хочуть розірвати будь-які стосунки з т. зв. УПЦ МП, Священний Синод Православної Церкви України пропонує спрощену процедуру прийняття, ухвалену 21 березня 2022 року. І поки у Верховній Раді ще не розглянули законопроєкт про заборону так званого Московського патріархату, все більше релігійних громад добровільно приєднується до ПЦУ. 

Алгоритм переходу

1) Опитати свою релігійну громаду про бажання бути частиною ПЦУ.

2) Провести загальні збори релігійної громади для спільного рішення про зміну статуту (положення) громади.

3) Внести зміни у статут та зареєструвати їх у порядку, встановленому статтею 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій».

Навіть якщо священник вашої релігійної громади з якихось причин проти переходу в ПЦУ, ви можете зробити це без нього. Головне, щоб рішення підтримали більшість прихожан. Ті ж, хто незгодні, можуть зареєструвати нову релігійну громаду.

Крок 1. Зафіксувати бажання громади приєднатися до ПЦУ

1) Сформуйте з членів релігійної громади ініціативну групу, яка координуватиме весь процес.

2) Складіть реєстр членів релігійної громади.

Для формування реєстру запросіть учасників релігійної спільноти прийти у будь-яке визначене місце у визначений час із паспортом.

Важливо: рішення про перехід до ПЦУ буде дійсним тільки якщо збереться кворум — дві третини голосів від загальної кількості людей у релігійній громаді. Тому подбайте про те, щоб про формування реєстру дізналися всі члени громади. Інформувати їх можете в будь-який зручний для вас спосіб (соцмережі, місцева преса, вебсайт парафії).

3) Організуйте загальні збори релігійної громади. Перед їх початком обов’язково зареєструйте присутніх учасників: попросіть їх підписатися в загальному реєстрі релігійної громади, який створювали до цього.

Звідки з’явився Московський Патріархат

6 січня 2019 року В Стамбулі Вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій вручив томос про автокефалію предстоятелеві Православної церкви України митрополитові Київському і всієї України Епіфанію.

Таким чином, українська церква не лише здобуває незалежність від Московського патріархату, але й отримає визнання іншими церквами, посівши своє місце у диптиху – офіційному переліку православних автокефальних та автономних церков, 

Право Константинополя надати українській церкві томос ґрунтується на канонах та історичній традиції, що спирається на факт існування Київської митрополії Вселенського патріархату. У 1686 році константинопольський патріарх своєю грамотою надав дозвіл московському патріарху рукопокладати київського митрополита. Тепер Константинополь зупинив дію грамоти, а отже Вселенському, а не Московському патріархату вирішувати питання статусу спадкоємців Київської митрополії.

Створення та визнання автокефальної Православної церкви України є закономірним, адже відповідає апостольським правилам, за якими живе церква. Ними передбачено право кожного народу із власною державою «мати свого першого єпископа». Крім того, згідно з канонами, на одній території не повинно бути кількох паралельних церковних організацій. Отже, об’єднанням долається церковний розкол православ’я в Україні.

Нова автокефальна православна церква – спадкоємиця Київської митрополії Константинопольського патріархату, однак не успадковує її історичні межі. Юрисдикція української церкви поширюється на Україну у сучасних міжнародно визнаних кордонах. Це випливає з того, що церковні організації підлаштовуються передусім під сучасні адміністративно-політичні реалії, хоча й враховують історичні. 

Київська митрополія спочатку охоплювала землі всієї Русі – від Карпат до Білого моря. Вона була найбільша серед митрополій Вселенського патріархату. Після зруйнування Києва монголами київські митрополити перебралися у Владимир (Суздальський), а згодом у Москву, і звідти управляли митрополією. Від політичної єдності Русі не лишилося й сліду. Серед північно-східних руських земель провідну роль стало грати Велике князівство Московське, в той час як західні і південні руські землі були поглинуті Польським королівством та Великим князівством Литовським. Духовна опіка київських митрополитів, що сиділи у москві, над православними інших держав не влаштовувала їхніх володарів , які прагнули створити на підвладних землях окрему православну ієрархію, і деякий час тут існували митрополії Галицька та Литовська.

Зрештою, від Київської митрополії відкололася сама Москва. У 1461 році з’явився перший митрополит з титулом «Московський». Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав московських митрополитів. Українськими та білоруськими православними єпархіями, які залишились у Київській митрополії, надалі управляли київські митрополити, що тепер сиділи у Новогрудку або Вільні. Статус патріархату Московській митрополії надав константинопольський патріарх Єремія ІІ у 1589 році.

Найбільшим викликом для православних Київської митрополії стала Берестейська унія 1596 року. Митрополит Михайло Рагоза та більшість єпископів визнали церковну унію з Римом, таким чином утворилася унійна церква, пізніше відома як греко-католицька. Єдиною унійна Київська митрополія проіснувала недовго, і в 1620 році, за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного, єрусалимський патріарх Феофан висвятив для митрополії нового православного митрополита (Йова Борецького) та єпископів. З того часу було дві Київські митрополії – православна та унійна.

Баланс греко-православних та греко-католиків на українських і білоруських землях постійно змінювався під впливом політичних факторів. Створена Богданом Хмельницьким Козацька держава була цілковито ворожа до Унії, і під владою гетьманів греко-католиків майже не лишилося. Перед 1680 роком у складі православної Київської митрополії були такі єпархії: Київська митрополича, Львівська, Перемиська, Луцько-Острозька, Могилівсько-Мстиславська та Чернігівська. На Закарпатті відомо про існування в цей час Мукачівської православної єпархії, однак питання про її впливи та належність до якоїсь митрополії – дискусійні. Після Ужгородської церковного собору 1646 року парафії на заході Закарпаття вважалися унійними (греко-католицькими).

Київська православна митрополія перебувала у досить вразливому становищі: більшість її єпархій діяли на території Речі Посполитої, патріарх сидів у столиці Османської імперії, а роль захисника і покровителя взяла на себе Москва. На посягання Московського патріархату Варшава відповідала підтримкою Унії. Майже два десятиліття лишалася невизначеною доля митрополичого міста – Києва. За Андрусівською угодою 1667-го, Московське царство мало зберігати над ним тимчасовий контроль, а через два роки повернути Речі Посполитій. Однак, незважаючи на польські вимоги, все не повертало. Враховуючи також наближення османських кордонів та знелюднення прилеглих околиць, колишня столиця Русі стала малоприємним місцем. Митрополит Йосиф Нелюбович-Тукальський підтримував гетьмана Петра Дорошенка і вороже ставився до Москви, тому росіяни не допускали його до Києва. Після смерті Нелюбовича-Тукальського в 1675 році київська кафедра на тривалий час залишилась без митрополита. Польський уряд призначив адміністратором єпархій на території Речі Посполитої львівського єпископа Йосифа Шумлянського (таємного уніата). Російська влада ще раніше керувала справами митрополії на власній території через місцеблюстителя – чернігівського архієпископа Лазаря Барановича.

Приєднання Київської митрополії до Московського патріархату було здійснено за допомогою нового митрополита – Гедеона Святополка-Четвертинського.

Гедеона підтримав гетьман Іван Самойлович, і в 1685 році той був обраний київським митрополитом. Новий митрополит склав присягу бути в послушенстві московському патріарху Іоакиму. Вже наступного року московський гонець Нікіта Алєксєєв та представник гетьмана Самойловича Іван Лисиця прибули до Османської імперії. Турки на той час вели виснажливу війну зі Священною лігою (Габсбурги, Венеція, Річ Посполита) і були дуже зацікавлені у дотриманні Московією умов Бахчисарайського миру 1681 року. Тому великий візир Сулейман-паша був налаштований посприяти послам. Вселенський патріарх Діонісій IV враховував це, а також загалом втрату Константинополем впливу на ситуацію в Київській митрополії в останні роки. Тому Діонісій зібрав синод, який підтримав рішення – надати московському патріарху дозвіл ставити митрополитів на київську кафедру. Грамоти з відповідною ухвалою патріарх вручив послам у Стамбулі. Це рішення дало привід Московському патріархату приєднати Київську митрополію та управляти нею як своєю власною.

Протягом найближчих десятиліть після входження до складу РПЦ (у 1721 році Московський патріархат було скасовано і управління церквою перейшло до Святішого урядового синоду) Київська митрополія остаточно розгубила свої єпархії.

Висновки

УПЦ МП стали осередками агітації за проросійські партії. Вплив очільників московських церков у деяких громадах залишається дуже великим. Такі церкви стали інструментами політичного впливу, де проводять агітацію.

УПЦ МП стала агітаційною машиною, яка спонукала громадян голосувати за проросійських політиків в Україні. Тому проросійські сили так чіпляються за існування цієї церкви. Одним із результатів такого вибору є широкомасштабне вторгнення. Скільки ще має загинути українців, щоб усі віряни перейшли до ПЦУ. Події останнього року досить яскраво показали, що поза політикою тем не існує. Віра у всі століття була сильним мехвнізмом впливу. Чому рф привласнивши собі її, намагається маніпулювати нами. Чому досі ми це дозволяємо? 

Досить, що наші Святині: Києво-Печерська Лавра, Почаївська та Святогірська Лаври в руках РПЦ. 

Верховна Рада має законодавчо забороноти РПЦ/УПЦ в Україні. 

На найближчому засіданні необхідно внести на розгляд парламенту законопроекти щодо повної заборони діяльності «московського патріархату» в Україні. 

Наразі позитивні результати у цьому важливому питанні є в Хмельницькому та Львові. Зокрема в останньому було вирішено знести «Церкву»-МАФ на Сихові. Храм на Бобанича або має перейти до ПЦУ, або буде націоналізований міською радою. Приміщення на Пекарській — будуть прийняті на баланс міста. 

Також у вечірньому зверненні 4 квітня президент України Володимир Зеленський зазначив: «Тримаємо під контролем внутрішню ситуацію. Зокрема, щодо духовної незалежності. Її теж гарантуємо. Зламати Україну – ані ззовні, ані зсередини – ні в кого не вийде».

Додамо, що не лише в України «вкрали» віру. Постраждало і грузинське православ’я, яке досить рано отримало автокефалію. Тривалий час воно існувало у вигляді двох церковних організацій: грузинські (іверійські) католикоси керували з Мцхети, а імеретинсько-абхазькі католикоси – з Гелаті. На початку ХІХ ст. обидві грузинські церкви поглинула Російська православна церква (РПЦ).