Триває сто дев’ята доба героїчного протистояння Української нації російському воєнному вторгненню. Херсон — одне з міст України, яке знаходиться під тимчасовою окупацією. Не дивлячись на навалу рашистів та постійний терор, херсонці чинять опір. Бо Херсон — це Україна! 

Редакція розкаже про життя херсонців під окупацією рашистів з перших вуст. 

Область було окуповано дуже швидко. І так само швидко зникла можливість виїзду. Спочатку відсікли дорогу на Миколаїв через Посад-Покровське, потім через Станіслав і Олександрівку. Потім відрубали шляхи в напрямку Кривого Рогу, останній з яких був через сумнозвісний Давидів Брід, де колону цивільних накрили Градами.

Виїхати зараз можна лише через Крим і територію рф до країн Балтії. Це щонайменше 600$ і чотири доби в дорозі автобусом. Для пересічної родини це нереально.

В області дуже багато росіян, і вони почуваються господарями. В селах коїться страшне. В Осокорівку разом з військовими зайшли лікарі, які констатували масові згвалтування. Як сказала одна з постраждалих, вік і зовнішність для загарбників значення не мали, гвалтували навіть дуже літніх жінок.

Прекрасне село на березі лиману, Олександрівка, більше не існує, його зрівняли з землею. Голова Станіславського ОТГ та мешканці Станіслава досі займаються евакуацією та похованням тіл загиблих, все на свій страх і ризик, бо обстріли не вщухають.

Славнозвісна Чорнобаївка — «Серіал», про який з таким захватом і гумором жартували всілякі експерти. Це ані смішно, ані радісно, бо там люди. Це велике село, яке кожну серію цього пекельного серіалу платить людськими життями. Є загиблі і поранені, діти і дорослі. Є вулиці, на яких не лишилось жодного цілого будинка. 

Білозерка. Там танки стоять між хатами і від пострілів здригається земля. Таких сіл безліч по області, і в кожному своя історія жахів війни пишеться пакетами Градів.

Трагедія окупації Херсона почалась одразу і криваво, битвою за Антонівський міст. Передмістя Херсона, Антонівка і Киндійка були під обстрілами кілька днів, а потім ще кілька не вдавалося домовитись про евакуацію мешканців, які вціліли під обстрілами. Люди тікали в чому були і як могли. Одному з херсонців довелось разом з родиною рятуватись під обстрілами, бо від їх будинку лишилась одна стіна. З того часу він від голосних різких звуків просто втрачає свідомість. 

Потім в місто заїхали танки. І сталась трагедія Бузкового парку: там містяни пішли на танки з коктейлями Молотова. Крупнокаліберним кулеметом їх розірвали за секунди. Росіяни довго не пускали нікого, щоб забрати тіла. Місцевий священик, панотець Сергій Чудинович, на свій страх і ризик разом з кількома чоловіками поховав героїв у братській могилі прямо там, у парку. В перші дні окупації Херсона з важкої зброї обстріляли будинки на вулицях Тарле і Перекопській. Сказали, це помста за опір в Бузковому парку.

Зв’язок

Наприкінці квітня в області відрубали зв’язок. Жах від неможливості подзвонити рідним і дізнатись, чи живі вони. Херсонці їздили на околицю міста, бо туди добивав зв’язок з Миколаївщини. Потім зв’язок повернули, але лише для того, щоб за місяць вимкнути знову, і його нема вже другий тиждень. Навіть міські телефони не працюють.

Інтернет є лише в тих, хто ще до війни підключив його від маленьких локальних провайдерів. Люди знімають паролі з домашнього вайфаю, щоб сусіди теж могли скористатися. Всі заклади і установи, які мають інтернет-звязок, познімали паролі та повідомили про це у соцмережах, щоб люди мали можливість зв’язатися з рідними.

На одній з вулиць в одній точці слабенько ловить зв’язок оператора лайфсел, там юрба людей, на лавках, на парапетах.

Банки і фінансові установи

Аваль пішов практично одразу, не надавши людям можливості ані перевести кошти, ані зняти. Ощад тримався до останнього, аж поки туди не прийшли озброєні військові і не сказали «це тепер наше».

Херсонці будуть довіку вдячні ПриватБанку, який досі з шкіри пнеться, але не залишає своїх клієнтів напризволяще. Зняти готівку можна у відділеннях. Черги неймовірні, але ж можна. Коли зник зв’язок, служба підтримки банку знайшла можливість проходити автентифікацію без смс.

Якщо не вдалося достоятись в черзі, то в Херсоні є тепер нова спеціальність — обнальщик. Людина, яка дасть готівку суму, яку спочатку треба перевести на картку. Під відсоток, від 2 до 10% від суми.

руський мір позбавив херсонців аптек і ліків

Ліки продаються на узбіччях доріг і на базарах з багажників машин під пекучим сонцем. Або через телеграм-групи, з тих-таки машин. В телеграм -групах щоб підкреслити, що ліки якісні, роблять приписку «українські» або «не Крим». Якщо, випадок серйозний, то ліки будуть шукати всі родичі і друзі хворого у всіх кінцях міста одночасно. І не факт, що знайдуть. Був момент, коли пляшечка перекису водню коштувала до ста гривень. Сьогодні за упаковку препарату Лінекс хотіли 850 грн.

В перших числах травня можна було йти повз парк тротуаром і раптом помітити, що в траві лежать снайпери. І одночасно по дорозі їде БТР з автоматниками. Звернути нікуди, пришвидшити крок не варто, може бути розцінено як завгодно і просто застрелять.

Десь під кінець квітня росіяни вгатили по центру міста ракетою, щоб звинуватити в цьому ЗСУ. Результат — ніхто не повірив в обстріл ЗСУ, в центрі годі було знайти цілої шибки. 

Світло краще по вечорами не вмикати. Росіяни в темний час доби їздять містом на важкій техніці і світять у вікна потужним прожектором, якщо вікна світяться.

Люди зникають

Вихід з дому прирівнюється до виходу у відкритий космос: видалити з телефона взагалі все, бо телефон можуть перевірити в будь-який час і за результатами перевірки можна не повернутись додому. Люди зникають. Деяких потім повертають, а хтось в полоні вже більше місяця і доля їх невідома. Причому в полон втрапляють навіть зовсім юні, після одного з мітингів схопили 18-річного хлопця. Відпустили рівно через місяць, день в день.

Попри весь цей жах, опір є!

Херсонці не коряться мовчки. Попервах були велелюдні мітинги, і то дуже часто. Люди з прапорами йшли на БТРи і озброєних людей.

Потім мітинг розстріляли, кілька людей з тяжкими пораненнями втрапили до лікарні (розрив легені в жінки, відкритий перелом стегна в літнього чоловіка, і т.д.). Опір став прихованим, але він є. Від розклеювання листівок до мазків фарби в кольорах нашого прапора, стрічки наших кольорів на деревах. А днями відомий херсонський волонтер дядя Гриша їздив дніпровським ринком із увімкненим на всю гучність треком «Вова, їбаш їх». Вуличні співаки співають українськи пісні, українська музика лунає з магазинів. «Ой у лузі червона калина» співають літніми вечорами у дворах багатоповерхівок, щоб незрозуміло було, звідки саме звук.

Херсон щодня доводить, що ми Україна! Як може, в умовах тотального терору.

Єдина, одна на всіх притомних херсонців, мрія — звільнення Херсона і перемога.

«Ми віримо в ЗСУ як в Бога! Так, ми боїмося. Так, плекати надію щодень важче. Так, росіян тут як сарани, у нас прямий портал з пекла через Крим. Але ми чекаємо і сподіваємось на звільнення!

Пограбована, обікрадена, понищена і сплюндрована Херсонщина чекає і сподівається! Ми стали боятися тиші. Бо коли ми чуємо гуркіт канонади, ми думаємо, що це наші до нас ідуть.

Щодня крається серце, бо від нас обстрілюють тоннами смертоносного залізяччя Миколаїв. Листування в месенджерах «від нас полетіло, тікайте в укриття бігом». Після артобстрілу перекличка з миколаївцями «ви цілі?»», — діляться херсонці. 

Найстрашніше — що забудуть

Коли не гуркотить над головою і повз вікно не проїздять Z-ки, дуже легко забути. Ще страшніше херсонцям, що не стане сили їх відвоювати.

«Найболючіше — коли кажуть «ви самі винні», «давайте віддамо росіянам Херсонщину, тоді вони не підуть далі». Дико боляче, коли профільний міністр транслює меседж «ви маєте зробити вибір на користь України і виїхати». Нам три місяці казали «покажіть, доведіть, що Херсон — це Україна» — і ми показували і доводили. Нам казали «зелених коридорів нема, не виїздіть, небезпечно».

А тепер міністр у справах окупованих територій закидає нам ледь не співпрацю з ворогом. 

Про те, як виїздити з області, розкажуть сотні розстріляних автівок цивільних громадян і волонтерів, яких просто розстріляли як в тирі.

Коли таке каже міністр, то складається враження, що нас вже просто списали у незворотні втрати.

А світ має почути і зрозуміти: Україна щодня платить криваву дань молоху війни, і якщо не підтримати нас в цій боротьбі, то Наша окупована реальність стане і їхньою також», — додають херсонці.

Відмітимо, що з 60-ти директорів шкіл Херсона, перевести учнів на російську систему освіти зголосилося лише двоє!

Тримайся, Український Херсон!