Сьогодні у Дніпрі відбулася акція «Не мовчи! Полон – вбиває! Україна чекає своїх героїв додому». Її учасники нагадали про полонених захисників Маріуполя, які перебувають в катівнях ворога понад півтора року.

Про це повідомляє сайт 056.

Акція розпочалася на Європейській площі. Потім відбулася хода до Січеславської набережної.

Мета акції – звернути увагу суспільства та залучити його до підтримки військовополонених та їхніх родин. На акцію зібрались близькі та родичі зниклих бійців маріупольського гарнізону. Вони вимагають у влади швидкого та дієвого рішення про повернення азовців, які мужньо тримали ворожий удар та здалися в надії на обмін. Також вони закликають суспільство звернути увагу на цю проблему та допомогти «достукатися» до її вирішення.

«Я чекаю чоловіка Сергія. Він прикордонник, з березня 2022 року з Маріуполя в полоні. Відтоді ходжу на такі акції, але ще немає ніяких змін.

Взагалі з ним відсутній будь-який зв’язок. Від його побратима, який повернувся з полону, знаю, що він в так званій «днр»», — розповіла Алла.

Вона ледве стримуючи сльози розповіла, в яких він там умовах.

«Знаю, що воші та короста там у наших хлопців. Зубів немає, їжа дуже погана. Та і їсти практично не можуть, бо зубів немає, одні щелепи.

А якщо погано співають гімн росії, то б’ють.

Яке там міжнародне гуманітарне право? росіяни — звірі. Подивитись на їхніх полонених й на наших — це велика різниця», — висловилася жінка.

В неї серце «кров’ю обливається», коли вона уявляє, як йому там боляче й страшно. Кожен день — це каторга для нього. Не кожен виживе в таких умовах.

Але Алла не має взагалі поняття, коли її чоловіка повернуть. Вважає, що це рулетка. Як і інших учасників ації, її рятують від відчаю надія та віра.

«Я чекаю сина Максима. Вся його частина потрапила в полон. З 16 по 20 травня вони виходили на зв’язок. Обіцяли їх повернути через два-три місяці, але пройшло вже 18 місяців, і досі тримають. Він уже два своїх Дні народження відмітив в російській неволі.

Я про нього взагалі нічого не знаю. Ті хлопці, яких міняли казали, що його з Оленівки в Таганрог. Там він витримав чотири місяці катувань. Потім відправили в Каменськ-Шахтинський рф.

Дуже малими порціями годують. Наші герої втрачають по 25-35 кг. Перебиті ребра, ноги. Таганрог — це взагалі страшно.

І ми не знаємо, скільки ще їх чекати, що робити, куди звертатися, кого просити. Щоб наших прикордонників та весь маріупольський гарнізон звільнили.

Треба домовлятися, шукати виходи. Ми розуміємо, що не можеться у влади, але щось для цього треба робить. Треба рятувати. Що може бути ціннішим за життя людей. Треба шукати рішення. Тому що завтра може бути пізно», — сказала Лариса.

Читайте також: