Ворог продовжує наступати на Донецькому напрямку. Він вже за два кілометри від Мирнограда Покровського району області. Поліцейські закликають жителів евакуюватись.

Про це повідомляє редакція сайту 056 з посиланням на Національну поліцію України.

У розбитому ворожими обстрілами Мирнограді зараз близько 3 тис. людей, які виживають під обстрілами. У місті майже немає мобільного зв’язку, тому аби повідомити про евакуацію, поліцейські обходять домівки та об’їжджають вулиці з гучномовцями. Таким способом вони намагаються врятувати якнайбільше життів.

Промислове місто, в якому до повномасштабної війни жило понад 46 тис. людей, зараз понівечене і спустошене. Війська рф наблизились до Мирнограда майже впритул і перетворюють його на випалену пустелю. Мікрорайони на околицях розбиті вщент. Росіяни знищили підприємства, зруйнували авіабомбами лікарню. Електрики, питної води, газу немає. Люди ходять за водою до криниці, а зателефонувати рідним можна тільки з окремих локацій.

Місцеві жителі бояться виїжджати, кажуть: «Ще терпимо». Евакуюються одиниці – ті, кого черговий обстріл залишив без житла.

«Люди рятуються з двома пакетиками в руках, а коли можна було виїхати зі всіма речами – вони відмовлялись. Тому ми об’їжджаємо місто щодня: щоб виявити та врятувати тих, хто передумав, спілкуємось, переконуємо, що життя – важливіше за все», — гововить начальник сектору превенції поліції Мирнограда Володимир Червінчак.

Дітей, за попередніми даними, в місті немає – всіх евакуювали. Втім, правоохоронці перевіряють, чи не повернулись такі родини в небезпеку.

Найважливіша місія поліцейських у прифронтовому місті – допомога людям. Цим займаються евакуаційні екіпажі та групи реагування патрульної поліції. Вони доставляють поранених у лікарні, привозять гуманітарну допомогу: продукти та питну воду. Підгодовують і покинутих тварин.

Слідчо-оперативні групи фіксують наслідки ворожих атак. Обходять квартири, встановлюють власників, щоб потім люди могли оформити допомогу у зв’язку з руйнуванням житла.

Місцева жителька каже, що боляче дивитись, як на столі, де ще недавно сиділа та вчилася дитина, підручники присипані шматками стелі.

«Діти та онук, які евакуювались раніше, плачуть, просять, щоб бабуся була поряд», — зізнається вона. 

Вона не наважується покинути рідний дім. Але про всяк випадок вона записує телефон евакуаційної групи поліції. Наступного разу поліцейські знову приїдуть до неї й, можливо, родина все ж таки возз’єднається у більш безпечному регіоні.