Два місяці тому Катерина усвідомлювала, що виходить заміж за бойового льотчика, що в разі потреби, він віддасть своє життя. Але вона надіялась на краще. Навіть, коли приснився страшний віщий сон. Тоді вона подзвонила чоловіку, сказала, що кохає його, та попросила берегти себе.

Про це повідомляє редакція з посиланням на Повітряне командування «Захід» Повітряних Сил ЗСУ.

Тарас — льотчик-винищувач, Катерина — дешифрувальник польотів. Обоє військовослужбовці однієї із бригад тактичної авіації Повітряне командування «Захід» Повітряних Сил ЗС України. І він, і вона — постійно у відрядженнях, здебільшого — у різних містах.

«За три дні нарешті обоє повертаємось із ротацій, за тиждень — День народження коханого. Але Тарас не раз повторював, що зараз зовсім не до святкувань, та, чи не вперше, вирішила ослухатись — торт, кульки, подарунок. Усе давно замовлене… Так хочеться просто побути в обіймах одне одного… Ще трішки… Якихось три дні», — сказала Катерина.

Наступного дня їй подзвонив командир чоловіка. Вона не могла перевести дихання та боючись почути погану новину кинула слухавку. Потім Катерина подзвонила Тарасу, але він був «поза зоною».

«Дзвінки. «Катапультувався?» «Шукаєте?» Хтось чесно казав, що не знає, що сказати… Багато хто просто не брав слухавку», — розповіла жінка.

Пізніше Катерині сказали, що її Тарас вчинив, як справжній Герой, що він успішно виконав надскладне завдання, що встиг сказати в ефірі: «По мені працюють!», що відвів літак від населеного пункту.

Він був дійсно талановитим льотчиком, одним із найкращих. Того дня Тарас виконував завдання зі знищення ворожих засобів ППО за допомогою нових протирадіолокаційних ракет AGM-88 недалеко від лінії бойового зіткнення. Він, як і зазвичай, результативно відпрацював по наземних цілях, вже розвертався… «Бачу пуски по мені», — встиг сказати в ефірі. Це було близько 04:00. Більше на зв’язок не виходив.

Його побратими до останнього сподівались, що Тарас встиг катапультуватись, чекали, що вийде на зв’язок. На орієнтовне місце падіння літака одразу виїхала пошуково-рятувальна команда. Але сталася колосальна втрата.

1 жовтня Тараса Редькіна поховали. Наступного дня йому б виповнилось 26 років.

«Він був ніжним та добрим. Розумію, що Тарас не міг вчинити інакше. Просто його шалено бракує. І, якщо чесно, я зовсім не знаю, що далі… Ми познайомились, коли Тарас прийшов служити у частину. Він літав, а я дешифрувала його польоти, суто робочі стосунки… Мабуть, я б мала сказати, як мене вразив його професіоналізм. Та, бути відвертою, мені не давали спокою ті очі кольору неба. А ще я до цього ніколи не знала таких вихованих та справедливих людей», — розповіла молода вдова.

Тарас проявив себе, як безстрашний бойовий льотчик, який завжди ставив своє життя нижче, ніж життя українців. До прикладу, якщо є ціль знищити крилату ракету і з першого разу перехопити її не вдається, тоді кожен із нас робить якомога більше можливих заходів на ціль, навіть якщо ми ризикуємо залишитись без мінімального безпечного запасу палива для того, аби повернутись назад. Адже, якщо у нас не вийде, ракета може забрати чимало життів. Про своє життя в такі моменти думаєш в останню чергу.

Катя пригадує, що до війни вони не раз обговорювали із Тарасом усі можливі сценарії, розмовляли про катапультування. В ніч із 23 на 24 лютого молодий льотчик-винищувач заступив на чергування.

«Тарас дуже змінився за ці кілька місяців війни, неймовірно виріс у плані досвіду, відповідальності, подорослішав на десятки років», — зазначила його дружина.

Катя ділиться, що попри те, що робота льотчика-винищувача — одна із найнебезпечніших, Тарас неймовірно від неї «кайфував».

«Я прекрасно усвідомлювала, що виходжу заміж за бойового льотчика, що в разу потреби він віддасть своє життя, аби врятувати людей… Але так хотілось вірити в краще… Зараз сподіваюсь лиш на одне — аби люди, яких ціною свого життя врятував Тарас, це цінували… Та й усі українці, коли чують «відбій повітряної тривоги» чи читають про перемоги на фронті, розуміли, якою ціною часом вони здобуваються», — жінка.