У цей день, 9 березня, 1814 року народився поет та живописець Тарас Шевченко. За все своє життя поет пробув в Україні 15 років. Творчість Шевченка стала своєрідним маніфестом українського народу, який прагнув вільно жити на своїй землі. Багато років поспіль рф заявляє свої права на українську культуру, яка жодним чином їй не належить. Не оминула ця тенденція й Тараса Шевченка.  

Редакція розкаже цікаві факти до дня народження Тараса Шевченка та як росія намагається привласнити поета. 

Шевченко рано залишився сиротою, юнаком був у кріпацтві. За свою громадсько-політичну діяльність і «антидержавницькі» твори був тричі заарештований і десять років відбув у засланні, де йому заборонили займатися творчістю. Але Шевченкові навіть в ув’язненні вдавалося малювати й писати вірші, які підтримували дух тогочасних українців.Після заслання поету заборонили постійно жити в Україні, тому він повернувся у Москву й Петербург. В Україні йому дозволили лише подорожувати – під пильним і постійним наглядом поліції. Через складні умови в засланні й хвороби Тарас Шевченко передчасно помер. 

Поховайте та вставайте, кайдани порвіте! І вражою злою кров’ю волю окропіте!

Кобзар був і досі є символом опору російській експансії, боротьби українського народу за свободу та незалежність на своїй українській землі.

Нема на світі України, немає другого Дніпра.

Цікаві факти

• Може скластися враження, що всі селяни були нещасними й що сім’я Тараса була злиденною. Це не так. Тарас народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї, і належав Василю Енгельгардту з народження. 
• Коли Тараса викупили з кріпацтва, йому було 24 роки. Сошенко, завдяки якому Шевченко знову став вільним, писав, що в нього вселився світський біс. Тарас став так званим тусовщиком. Якби були клуби, він би в них ходив. А так він відвідував різноманітні зібрання, грав у карти. Це – людина, яка жила в інших реаліях, і нарешті відчула ковток свободи.
• Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу.
• Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу. Його знаменита смушева шапка і комір – це не буденний одяг пересічного українця, а столичний петербурзький «шик».
• Шевченко був невисоким. Мав зріст 164 см.
• У часи творчості Тараса Григоровича більше цінували як художника, а не як поета.
• За все своє життя Шевченко пробув в Україні 15 років.
• Він любив весну, рибу, і рибалити.
• Смакував каву, найбільше – по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками. Та улюбленим напоєм Шевченка був чай, у який він частенько додавав ром. Історик Микола Костомаров згадував, що за довгими вечірніми розмовами Тарас міг випити з десяток склянок такого коктейлю, але дійсно п’яним він бачив поета лише одного разу. 
• Любив сало і борщ. Улюбленим був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами.
• Чугунка, кована дорога, залізний шлях — такими словами Тарас Шевченко називав залізницю, яку в його часи тільки почали будувати.

В Укрзалізниці навіть уявили, якби Тарас Шевченко подорожував українською залізницею, то скільки б неперевершених поетичних рядків і художніх картин він ще б написав, милуючись краєвидами з вікна вагона… 

«Здається, кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…»

(«І виріс я на чужині…»)

До речі, вузлова станція в місті Сміла Черкаської області названа на його честь — це станція Імені Тараса Шевченка. Є також Шевченківська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Одеська залізниця».

У Центрі протидії дезінформації при РНБО України у річницю з дня народження великого українського Кобзаря зібрали основні міфи, які просуває російська пропаганда в намаганні присвоїти Шевченка. Шість головних фейків вони представили в спільній інфографіці Центру протидії дезінформації та YouTube-каналу «Культуртригер».

Як росія намагається привласнити собі Шевченко

Тарас Шевченко часто писав (і спілкувався) російською мовою, значну частину життя провів на території сучасної Росії. Олександр Боронем розповів чи дає це підстави розглядати його творчість як частину імперської культури? Олександр завідувач відділу шевченкознавства, заступник директора з наукової роботи Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, фахівець з прозової спадщини Шевченка, автор видань і численних публікацій, присвячених творчості й біографії митця.

Науковець відмітив, що спадщину письменника не міряють ліктями, метрами чи відсотками. Але суто механістично – так, в академічному виданні є два томи поезії і ще десь стільки ж становить російськомовна проза разом з драмами. Ще й щоденник. 

В Україні постійно виправдовуються за Шевченка, хоча для нього це органічний підхід: українська література першої половини ХІХ століття була багатомовною, а в умовах російської імперії – двомовною.На межі століть Шевченко вже набув популярності «в народі», у межах селянської маси. Його друкували, портрет був ледь не в кожній хаті. Але чи його розуміли? Як могли, так і розуміли. Це детально описано в брошурі Бориса Грінченка «Шевченків «Кобзар» на селі». (Про читання «Катерини»: «хлопці сміялися, а дівчата плакали»). У 1918–1921 роках Шевченко став символом національно-визвольних змагань. Тож більшовики дуже добре розуміли: Шевченка не обійдеш; а отже, його треба привласнити. 

У 1934 році відділ культури і пропаганди ленінізму ЦК КП(б)У видав «Тези до 120-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка». Там регламентувалось, як називати Шевченка, як тлумачити його творчість; про що не треба говорити – не йшлося, але розуміли само собою.

Далі виходили переклади російською, з примітками, як треба читати і розуміти Шевченка. Ясна річ, що певні незручні моменти обходили. Але вони – в широкому розумінні «вони» – завжди знали, що Шевченко їм чужий. Наприклад: «Кобзар» не видавали в знаменитій серії «Литературные памятники» (радянська, згодом російська серія світової літератури, започаткована у 1948 році. – Авт.). Віктор Дудко (літературознавець, дослідник Шевченка. – Ред.) розповідав, що головний редактор цієї серії так і говорив: Шевченко ненавидить росіян, ми його в цій серії видавати не будемо.

Тарас Шевченко значну частину життя провів на території сучасної росії. Чи є там досі архівні документи, його рукописи, малярські твори?

Інститут історії за участі Інституту літератури видав слідчі справи Шевченка, і там показано, як ці документи мандрували. У росії досі зберігаються дві слідчо-наглядові справи Шевченка – одна в москві, інша в санкт-петербурзі. Решту в 1930-ті роки цілісно передано в Україну. Для архівіста неймовірно – розлучитися з такими документами, навіть під тиском. Це справжня детективна історія, її дослідив Геннадій Боряк (український історик-архівіст. – Ред.). У зв’язку з 120-річним ювілеєм передавали й мистецькі твори Шевченка, звідтоді вони сконцентровані в Києві. Навіть з Третьяковки передали малярські твори, зокрема портрет Жуковського роботи Брюллова (гроші від продажу цього портрета пішли на викуп . Г. Шевченка з кріпацтва. – Ред.).

Але дещо з мистецької спадщини Шевченка дотепер поза межами України – в росії, в Казахстані. Часто спілкування з відповідними установами – глуха стіна. Відсутність доступу до оригіналу ускладнює дослідження, мистецтвознавці мене зрозуміють. Навіть репродукування – справжня проблема. Твори, оригіналів яких ми не маємо в Україні, не такі відомі, зокрема й тому, що копії переважно не мають належної якості для відтворення у друкованих виданнях. 

В описі рукописів Шевченка 1961 року зафіксовано, що й де зберігається. Документи, які безпосередньо стосуються Шевченка, ми маємо в оригіналах чи фотокопіях; більшість із них опубліковані. З тими документами, які не мають прямого стосунку, складніше. Наприклад, в Оренбурзькому обласному архіві зберігаються документи осіб із Шевченкового кола спілкування, в архіві у петербурзі – справи Неплюєвського кадетського корпусу, випускники якого служили в Новопетровському укріпленні, і т. д. Такі матеріали іноді важливі для датування деяких мистецьких творів. Кілька рукописів, кілька книжок з дарчими написами Шевченка, кілька книжок з його особистої бібліотеки так само зберігаються в росії, в різних установах. Це одиничні випадки – бібліотека ж не вціліла.