Хто ж буде звільняти моє місто, як не я: маріуполець вирвався із окупованого регіону і одразу мобілізувався в ЗСУ
Вранці 24 лютого мешканці Маріуполя прокинулися від вибухів. В той момент мало хто міг уявити, що російські окупанти за лічені місяці перетворять квітуче місто на руїни. Іван сподівався, що обстріли не триватимуть довго.
Редакція продовжує розповідати історії Героїв України.
Іван один із тих, хто сподівався, що страшніше, ніж у 2014-2015 роках, не буде.
«Думав, що постріляють трішки, та й усе, – зізнається маріуполець Іван. – Але обстріли лише посилювалися. Того дня, коли прилетіло у мій двір, я усвідомив, що попереду – пекло».
Люди лишали будинки і тікали з речами вглиб Маріуполя. Іван згадує як з родиною не знали, куди бігти, головне – подалі від смерті. Їм боляче було спостерігати, як усе, що наживалося роками, знищується в один момент. Коли почалися сильні обстріли по всьому місту, Іван забрав маму та виїхав разом з нею. Тато зміг приєднатися до родини пізніше, був змушений виїжджати через окуповані території, бо гуманітарних коридорів не було.
Іван ділиться, що було страшно їхати по своїй землі, коли всюди були ворожі війська зі зброєю, блок-пости з російськими та «днрівськими» прапорами.
Саме тоді Іван відчув, як у ньому народжується ненависть до ворога. У той момент він пообіцяв собі, що буде нищити росіян.
Виїхавши з Маріуполя, хлопець став на облік як переселенець і одразу мобілізувався до 53-ї ОМБр.
«Хто ж буде звільняти моє місто, як не я? Я хочу додому, побратими теж, тому, як би це важко не було, ми маємо боротись«, – упевнений Іван.
Йому й досі важко змиритися з тим, що росіяни фактично знищили його улюблений Маріуполь.
«Знаєте, останні 6 років Маріуполь розвивався шаленими темпами. Місто квітло: оновили транспорт, реставрували будинки, відремонтували вулиці. Чисто все довкола, парки, фонтани, море поруч – живи й радій. А зараз там усюди лише попіл… Немає води, світла. росіяни – це руйнівники і кати, – каже Іван. – Їм не потрібні були люди, заводи, інфраструктура. Їх цікавила лише земля, дорога на Крим. Я завжди думаю про це, коли берусь за зброю. Розумію, що маю вбити ворогів, лише так ми станемо вільні. У росіян війна заради війни. А ми знаємо, за кого та за що боремось. В цьому і різниця між нами».
До речі, Іван з гордістю каже, що з початком повномасштабного вторгнення росії принципово перейшов на українську мову.
«російська – мова мого ворога. Тому я твердо вирішив, що більше не буду нею користуватися. А от нашу рідну мову треба плекати. Радіо, телебачення, газети – всюди має бути українська мова», – запевняє Іван.