Результати щорічної зустрічі лідерів країн НАТО у Вільнюсі розчарували більшість українців. Адже, незважаючи на те, що Україні були підтверджені нові постачання зброї та створена коаліція для навчання українських льотчиків пілотуванню винищувачами F-16, у комюніке саміту не було визначено чітких термінів вступу до НАТО. Ба більше, від України вимагають «додаткових демократичних реформ та реформи сектору безпеки» як однієї з умов запрошення приєднатися до Альянсу.

У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували чому Західні лідери змінили ставлення до вступу України в НАТО. 

Саміт скасував для України вимогу виконання Плану дій щодо членства (ПДЧ), але на заміну запровадив його аналог – «адаптовану Річну національну програму» (РНП), що діятиме лише для України. РНП – це величезний перелік завдань, що копіює структуру ПДЧ, а фраза про «регулярне оцінювання річних програм» натякає, що це завдання, розраховане на тривале, багаторічне виконання. Тобто, хоча саміт Альянсу формально і не закрив Україні двері для вступу, але фактично ускладнив рух до членства.

«Несподівано» з’ясувалося, що на тлі публічної підтримки пропозиції України щодо вступу до НАТО, в Альянсі немає єдиної думки з цього питання. Тож, напередодні саміту президент США Д. Байден заявив, що Україна не готова до вступу в безпековий блок, і буде «передчасно» починати процес вступу до Альянсу в розпал війни. А радник президента США з питань національної безпеки Д. Салліван відверто заявив в інтерв’ю CNN, що «Альянс буде працювати з Україною на шляху до НАТО, але не готовий запросити Україну сьогодні».

Чому лідери НАТО змінили концепцію відносин України з Альянсом? 

По-перше, противники розширення Альянсу на Схід стверджують, що вступ України до НАТО москва сприйме як загрозу своїй національній безпеці з можливістю завдання превентивного ядерного удару, як це прописано в її офіційних документах. Певної мети досяг поширений на Заході кремлівський наратив, що якщо Україна стане членом НАТО, стаття 5 про колективну оборону має автоматично розповсюджуватися на окуповані росією Крим і Донбас, що суттєво збільшує ризик ядерного протистояння. А у разі відмови НАТО від принципу колективного захисту, це взагалі знівелює ідею Альянсу як військового блоку і створить загрозу поширення військових дій росії на території Польщі та країн Балтії.

По-друге, відсутність чіткого рішення щодо запрошення України до НАТО пов’язується з фінансовими інтересами США в Європі. За оцінками експертів, продовження війни в Україні є таємною стратегією США з остаточного усунення росії з європейського газового ринку та закріплення в ЄС американських постачальників зрідженого газу. Крім того, така позиція дозволяє скасувати економічне лідерство Німеччини як основного споживача російських енергоносіїв та активізувати переведення головних німецьких виробництв і активів на територію США. З цього приводу також не варто унеможливлювати домовленості між фінансовими колами Німеччини і верхівкою рф щодо неприйняття України в НАТО.  

По-третє, адміністрація Байдена вважає за необхідне лишити для України простір для перемовин з росією, якщо виникне ідея обміняти мир на позаблоковість України.

Чи залишається можливість отримати бажане запрошення? 

Відсутність чіткого рішення щодо запрошення України вступити до НАТО ніяким чином не скасовує перспективи її майбутнього членства і не має стати приводом для песимізму. Як заявив на підсумковій пресконференції Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг – «Україна зараз ближче до НАТО, ніж будь-коли». Адже Німеччина та США не зацікавлені у тому, щоб остаточно вбивати для України перспективу вступу в Альянс. Д. Байден зазначив, що «одного дня країни НАТО разом святкуватимуть офіційне членство України в Альянсі». А канцлер Німеччини О. Шольц хоч і не є прибічником членства України в НАТО, не здатний визначати політику країни без підтримки Бундестагу, який виступає за якнайшвидший вступ України до НАТО, бо так її відновлення буде найдешевшим для німецьких платників податків.

Зрозуміло, що остаточне рішення з цього приводу не може бути прийняте до закінчення війни перемогою України. А поки фундаментом безпеки для України на шляху до НАТО слід вважати надання Україні конкретних гарантій безпеки з боку країн G7 (Японії, Німеччини, Великої Британії, США, Канади, Франції та Італії), які до кінця війни зобов’язалися підтримувати Україну в її протидії рф. Йдеться про підтримку ЗСУ, військово-промислового комплексу та задоволення негайних потреб України, що виникають через війну.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що навіть негативне для нас рішення саміту ми маємо реалізувати таким чином, щоб пришвидшити нашу інтеграцію. Новостворена Рада Україна-НАТО дає час та реальну можливість переконати її членів перетворити нинішню багаторічну структуру РНП на обмежений в часі та конкретний перелік реформ, виконання яких відкриє для України реальну дорогу до отримання запрошення в НАТО.