Широкомасштабне вторгнення показало, що тем без політики не існує. На розвиток української нації від самого початку здійснювали вплив. Чи не найгарячіша тема для суперечок зараз – чи українським є свято Масляна, чи були в нас Масниці.

Редакція розкаже про те, як правильно називати період, що передує Великому посту і які саме страви потрібно готувати у цей час.

Одразу почнемо, що головною їжею на Масляну в Україні є вареники з сиром, а не бліни. Звичай «Маслєніци з блінами» нам почали прищеплювати водночас з втягуванням у тенети «руського міра» з єдиним культурним і духовним простором. Зараз «Маслєніца» є також добрим маркетинговим інструментом для ресторанів, кнайп та супермаркетів. Проте, вона не має нічого спільного з українською традицією. Масляна – це час, коли треба приготуватись до Великого посту духовно і фізично. Це примирення з собою і оточуючими, намагання пробачити образи.

Дві традиції називання часу, що передує Великому посту

В Україні маємо паралельно дві традиції називання часу, що передує Великому посту. Центр, схід і південь святкує Масниці (часом теж називається Масляна), які теж називають «Колодки» чи «Колодієм» (але, зауважте, не маслєніца!). В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад.

Масниці це те ж, що «масний», він же «тлустий», «жирний» тиждень в багатьох культурах.

Західніші регіони України називають цей тиждень переважно «колодієм», а також «запусти» чи «сиропусти» (бо ще можна їсти сир та інший набіл).

Втім, важливо розуміти, що традиції мігрують разом із людьми, тож цілком можна зустріти усі варіанти називання по цілій Україні.

Почнемо з Колодія. Ось що пише Енциклопедія Українознавства (том 1, стор. 232, Мюнхен – Ню Йорк, 1949 рік): «Масниці», «зимні (зимові) масниці кінчаються «Колодкою», що її справляють баби в понеділок перед Великим постом, угощаючись обов’язковими варениками. Цю «Колодку» – мале поліно або патик – чіпляють парубкам і дівчатам, що у цьому весільному сезоні не поженилися. Від «колодки» треба відкупитися, а за відкупне і добровільні складки справляють для всіх веселе прийняття, що може тривати й кілька днів».

Насамперед, етнографи свідчать, що свято Колодія було властивим для всієї України, але мало певні ритуальні відмінності. Проте, спільною рисою було те, що це було веселе, безжурне і жіноче свято – в тому сенсі, що влаштовували забави та керували ними жінки. Їм також приписують роль охоронниць моралі – прив’язуючи колодки неодруженій молоді, вони нагадують про потребу врегулювання родинного статусу.

Цікаву паралель проводять між колодками, що прив’язують худобі, щоб та не скакала через низькі плоти і перелази, та ритуальними колодками – мовляв, щоб «не скакали в гречку».

Вареники з сиром, а не «бліни»…

В етнографа Олекси Воропая є цікаві свідчення про «Ніжкові заговини», коли за стародавнім звичаєм готувався холодець зі свинячих ніжок: «То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде, — розказує селянин з Чернігівщини. — Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п’ють, і ми, було, вдома п’ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип’ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип’ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат і гості, коли траплялися… А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!». Я піднесу… а тоді ще й по третій, четвертій… А коли вже вип’ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало: Ой, вип’ємо, родино,Щоб нам жито родило,І житечко, і овес —І зібрався рід увесь».

Щодо традиційних страв на сиропусний тиждень, то наша українська традиція описана доволі детально.

«Не можна оминути й традиційних страв на сиропусному тижні, також і на балюваннях «колодчаних». Як традиційна страва з віків це вареники з сиром. Немає хати в Україні, в якій би не було вареників на сирній неділі. Далі йдуть гречані оладки (млинці), але це не всюди, сир, капуста з олією, капусняк, «огірки» – розсіл огірковий, яєшня на маслі, сир з сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшина на молоці та інші пісні страви, в розумінні не м’ясні», – пише Степан Килимник, «Звичаї нашого народу. Весняний цикл».

Олекса Воропай розповідає, що головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені — теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов’янські народи. Цей звичай ведеться здавен-давна, бо вже в Святому Письмі слов’янською мовою цар Давид народові «даяша по млину сковородному.

Прощавай м’ясо

Тобто, запусти/масниці – це те ж, що й карнавал (carne — м’ясо + levare — прощавай), «прощання з м’ясом». Це початок «репродуктивного року» в найширшому сенсі, весна, залицяння та любощі, пошуки пари, продовження роду, засівання нового врожаю.

А традиційними стравами цього періоду є холодець (на М’ясопуст) та страви з сиру на Сиропуст – пироги з сиром, сирні бабки, сирнички, налисники з сиром; а також гречані млинці. Звичайно, зустрічаються в описах інші страви, але видно, що традиційнішими все таки є вареники, а не млинці/бліни.

Цікавою є присутність в Галичині традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і виглядає на вплив центральноєвропейської традиції «тлустого» четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи «pączki» є дуже популярними в цей період в Польщі та польських діаспорах США і Канади.

Але, як би там не було, сенс останнього тижня перед постом в Україні – приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м’яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто, по суті, це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.

Дифузія московських традицій

Виглядає на те, що «Маслєніцу з блінами» (а не варениками) в попсовій формі нам занесли за часів совєтів, чи може ще й раніше. Ймовірно, це була дифузія подібних, але багато в чому інших московських традицій. Згрубша, так само, як колись язичницькі традиції заступалися християнськими. А що назви схожі (Масниці і Маслєніца), то особливо ніхто в деталі не спішить вдаватися. Зараз «Маслєніца» є добрим маркетинговим інструментом для ресторанів, кнайп та супермаркетів. Бо під цей весь шум можна троха більше продати тематичних харчів і до них.

Отож, про все по порядку. Масниця (Пущення, Сиропуст, Масляна (останнє рідк. і привнесене), Колодій, Сирна неділя, Бабський тиждень тощо – це обрядовий тижневий період перед Великим постом. Це такий собі «тиждень вільнощів», тобто людина дозволяє собі те, що аж до Великодня буде строго заборонено – молочну і масну скорому, веселощі, весілля і любощі. Що мається на увазі під останнім? На Колодія українська молодь (особливо на Поділлі та Опіллі) влаштовували забави з колодками. Це останній тиждень аж до виходу з посту, коли ще можна справляти танці і весілля, а тому дівчата дарують парубками маленькі колодки на стрічці, а ті їм у відповідь дарують намиста, солодощі чи хто що надумає. Якщо парубок задовго (на думку громади) не одружувався, йому громада привʼязувала колодку, але не до руки, а до ноги.

Тобто традиція дарувати приємні подарунки жінкам у березні для українців нічого спільного з комунізмом чи страйками не має, а ось з фемінізмом таким трохи має. Саме на Колодія жінці дозволялося керувати своїм чоловіком і він в міру можливостей виконував ті забаганки. Пригадуєте сюжет відомої вистави «Фараони»? Так, цього дня жінки пропонували чоловікам виконувати жіночу хатню роботу, аби вони, у свою чергу, не жартували згодом, що «бабської роботи не видко».

Повернемося до Масниць і Мʼясниць. Чи тотожні ці поняття? Можна натрапити на думку, що ці два слова є… діалектними відповідниками назви «Масляна». Назва Масляна як і обрядова страва млинець прийшла на Слобожанщину, Поділля та в інші регіони порівняно пізно і з Російської імперії. Масляній в українській традиції відповідником є Масниці, Сирний тиждень.

Тепер що таке Мʼясниці? Це період перед котримсь із тривалих постів, коли можна їсти мʼясо. Мʼясниці бувають навесні (перед Великим постом), восени-взимку (перед Пилипівським постом). Навесні Мʼясниці завершуються Масницями – тобто Масниці є частиною загального передпостового періоду, або ж його наступницями, якщо розглядати їх як окремий етап. Можливо, цей додатковий перехідний етап (можна тільки молочне) пояснюється тим, що Великий піст значно строгіший за Пилипівський і до нього людина готується додатково.

Етнологиня Ірина Ігнатенко так пише про це: «Масниці передував Всеїдний (Мʼясний, Мʼясопусний) тиждень, коли було дозволено споживати всі продукти без обмежень. […] Ритуальними стравами були вареники та млинці, найчастіше із сиром. Їх на цьому тижні споживали найбільше».

Масниці не мають своєї сталої дати, оскільки повʼязані з датою Великодня. Традиційно Масниці припадають на початок березня. Тому традиція святкувань в честь дівчат, подарунків їм, а також традиція виконувати «жіночу» роботу в цей період – таки давня.

Якщо говорити про «родичів» української традиції прощання з мʼясом на якийсь час, то одним з таких «свояків» буде.. Венеційський карнавал. Навіть сам термін “карнавал” походить від латинського carnem vale – «м’ясо, прощай». У французів є свято Марді Гра — «Масний вівторок». А тепер про ближчі міжетнічні спорідненості: у чехів цей період називається Менсопуст, у словаків – Фашіанг, у поляків – Запусти, у росіян – Маслєніца. У нас — Масниця.

Тобто (якщо зовсім підсумувати) Масниця є «завершальною кодою» Мʼясниць. Масниця має свої місцеві метафоричні назви – Сирний тиждень, Бабський тиждень, Колодій тощо. Слово «Маслєніца» проникло в деякі регіони України як етнографічне запозичення з російської (так само, як Запусти – то запозичення з польської). А Масляна — то перекладений на українську мову російський термін.

Сама традиція «прощання з мʼясом» на межі зими та весни, звісно, не є суто українською, і має свої аналоги в інших культурах.

Є така приповідка: «Котові – Масниця, а дівці — Мʼясниця», що означає найсолодший період. Чому так? Котові – бо його частуватимуть тим, що їдять самі – молочним. А дівчині ж оця пора солодка через музику, танці і веселі вечорниці (куди веселіші, як Пилипівські).

У буковинського етнографа Авксентія Яківчука читаємо: «У період мʼясниць зимніх дозволяється влаштовувати веселі молодіжні забави і справляти весілля, тому в неділю і свята, після святої літургії, молодь влаштовує танці. У будні гучно і весело відбуваються вечорниці».

Цікавий епізод «візуалізації посту» описує наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею Марина Аксакурова: «Одним із традиційних обрядів української Масниці було ряджання. На Полтавщині жінку наряджали, чіпляли довгу косу з конопляного прядива. З нею в хаті танцювали, співали обрядових пісень, а потім виганяли в сіни. Наступною до хати заводили жінку перевдягнуту на старенького дідуся. Що це символізувало? Та молода жінка була ніби Масницею, її виганяли, а в хату запускали піст. Чому в образі старенького дідуся? Щоб піст був легким і дуже швидко минув».