1 липня з міста Бахмут Донецької області в одну із лікарень Дніпра був доставлений 11-річний Артем Чумак з травмами внаслідок бойових дій. Російський снаряд потрапив близько 10 метрів від будинку, вікно відскочило йому прямо в голову. Але дивом він разом з батьками залишилися живі і цілі. Насправді при таких обставинах наслідки могли бути незворотніми.

Про це повідомляє сайт 056.

«Це було о пів на п’яту ранку. Ми всі спали. І сталася одна страшна мить. Раз, і все. Якийсь гул і вибух. Все посипалось.

У нас двоповерховий будинок, чоловік з сином на першому поверсі спали, я на другому. І найперше, що я подумала: «Мої живі, чи ні?». Коли я вже чую «Папа, що з мамою?», дивлюсь, чоловік вже весь у крові. Думаю: «Господи, руки, ноги на місці, живі».

Як швидка приїхала, сказали, що ми в сорочці народилися, на сина вікно разом з рамою упало, вилетіло через ударну хвилю. А в нього ніс розсічений і струс мозку. Батько собою сина закрив, тому в нього трохи більше осколкових через вибух. При тих розрушеннях, нам дуже пощастило, Ангел Охоронець, Бог нам поміг, з нами все гаразд», — розповіла мати Артема Ольга.

Коли вона говорила, то в неї на очах були сльози, а син задумливо слухав, відображаючи в голову згадками ту страшну картину.

«Я спав, та почув, вибух. Тато взяв мене та відніс у вану. Я плакав, кричав «Де мама?». Потім мама прибігла, ми всі разом пішли на вулицю, хотіли піти в гараж», — розповів Артем.

Але родина вишла на вулицю, там стояли сусіди, деякі в крові, вигорівша трава і розбиті будинки. Швидка їх забрала і відвезла в Дніпро.

«Артему діагностували закриту черепно-мозкову травму, струс мозгу, забійну травму носа, його стан оцінили, середньої ступені тяжкості.

На ніс наклали косметичний шов, пролікували медикаментозно. На теперішній час стан дитини задовільний.

Психологічний стан дитини уже покращився неврологічна симптоматика регресувала», — розповів лікар-нейрохірург Петро Сергійович.

Лікарі зробили все, щоб не було рубця, щоб зовні нічого не нагадувало про пережите. Але в пам’яті таке залишиться навічно, і кожен вибухоподібний шорох буде нагадувати це рашистське жахіття.

Хлопчик і досі лякається підозрілих звуків, а найбільше, що хоче, це повернути час, і жити мирним життям, як до війни.

Адже у них була щаслива родина, новий будинок, стоматологічний бізнес. Також Артем згадує про друзів, які телефонують йому і переймаються його станом.

Частина життя зруйнована, але воно продовжується. Тому родина Чумаків не набереться сил та наснаги, поїде до знайомих в Житомир і буде робити все для того, щоб знову відчути себе щасливими на своїй землі, в своїй країні.