130 років тому на Полтавщині народився видатний науковець-металург, підполковник Артилерії Армії Української Народної Республіки (УНР) Микола Чижевський. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ювілей відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї у 2021 році.

Родове коріння із села Ціпки

Полтавщина є малою батьківщиною цілої плеяди діячів перших у 20 столітті визвольних змагань українського народу за державну незалежність — Української революції 1917-21 рр. Серед наших земляків — видатні інтелектуали, аграрії, письменники, урядовці. А ще військовики: Армію УНР, яка протягом кількох років у неймовірно складних історичних обставинах героїчно давала відсіч російським агресорам — як білогвардійцям, так і більшовикам, неможливо уявити без вихідців із Полтавщини. Серед них і Микола Чижевський.

 Родове коріння героя нашої оповіді із Гадяцького краю, про який Леся Українка писала, як про «вже таку Україну, що „українішої“ й нема». Водночас зауважимо, що відомий полтавський краєзнавець Анатолій Чернов завдяки Енциклопедії Брокгауза і Ефрона з’ясував: далекий предок родини Петро Лазаревич Чижевський отримав дворянський титул у середині 18 століття, будучи співаком-тенором при дворі російської імператриці Єлизавети. Дослідник висловив версію, що козацьке прізвище «Чиж» за російсько-імперською традицією з часом перетворили в «Чижевський». На думку Чернова, нащадки Чижів-Чижевських повернулися до України, зокрема, оселилися неподалік Гадяча.

Микола народився у селі Ціпки Гадяцького повіту (нині воно підпорядковане Краснолуцькій сільській раді Миргородського району Полтавської області) 1 жовтня 1891 року у інтелігентній патріотичній, українофільській родині. Батько — знаковий діяч українського руху, член Української Центральної Ради (УЦР), вчений, один із провідників і засновників Полтавської Громади Товариства українських поступовців та Українського клубу Полтави, соратник Симона Петлюри, публіцист, економіст, міністр фінансів УНР Павло Чижевський. Мама — Софія Костянтинівна Рубісова походила з сім’ї надвірних радників, тобто цивільних чинів тих часів, що відповідали військовим постам підполковника або козацького старшини. Подружжя Павла і Софії, окрім Миколки, мало ще двох дітей: Леоніда й Григорія — майбутнього міністра внутрішніх справ УНР, губернського комісара УЦР та Директорії УНР на Полтавщині, учасника Другого Зимового походу Армії УНР.

Дитинство Миколи промайнуло у родовому маєтку Чижевських у селі Ціпки та у Києві, де навчався у гімназії. У 1910 році Микола Чижевський став студентом Київського політехнічного інституту. Тут опанував фах хіміка не просто успішно, а блискуче: отримав абсолюторій, тобто продемонстрував настільки високі знання, що завершив навчання у цьому виші без отримання диплома.

Учасник Зимових походів Армії УНР

Як наголошується на офіційному сайті УІНП: «Українська революція 1917—1921 років повернула нашу батьківщину на мапу світу. Після століть бездержавності українці створили незалежну національну державу, яка мала територію, кордони, символи, власний парламент, уряд, військо, академію наук, гроші, мову, міжнародне визнання Української Народної Республіки. Вперше після століть бездержавності відбулося об’єднання в одній соборній державі східних і західних українських земель. Нинішні символи України — синьо-жовтий прапор, тризуб, гімн „Ще не вмерла Україна“ обрані державними ще тоді». У вир боротьби за незалежність України потрапляє і родина Чижевських: Павло входить до УЦР, стає одним із ініціаторів скликання Українського з’їзду Полтавщини, а Микола йде захищати свою державу в Армію УНР. Військовий досвід вже мав: від 1914-го року проходив службу у російській імператорській армії, останнє звання у якій — поручник.

Зимові походи Армії УНР, у яких брав участь Микола Чижевський — відчайдушні, мужні спроби врятувати молоду державу. У грудні 1918 р. без оголошення війни агресію проти УНР розпочала ленінська червона Росія. Її війська швидко просувалися вглиб української території. 2 лютого 1919-го Директорія та весь державний апарат УНР змушені були спішно евакуюватися з Києва до Вінниці. Не витримавши ваги відповідальності, Володимир Винниченко подав у відставку. Головою Директорії став Симон Петлюра, котрому довелося очолювати Українську державу в найдраматичніший період її існування. В листопаді 1920 року українські війська і державний апарат УНР під натиском переважаючої Червоної армії змушені відійти на територію Польщі. «Перший зимовий похід — партизанський рейд під проводом Михайла Омеляновича-Павленка тилами Червоної та Добровольчої армій. Похід тривав рівно п’ять місяців — з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років — і став однією з найгероїчніших бойових операцій часів Української революції 1917-1921 років. Учасники подолали 2500 кілометрів Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, провівши понад 50 успішних боїв», — говориться на офіційному сайті УІНП. 25 жовтня 1921 року розпочався Другий зимовий похід Армії УНР (Листопадовий рейд), ідея якого передбачала об’єднання селянського протестного руху та підняття загального антибільшовицького повстання, аби визволити УНР від загарбників. Похід став останньою спробою патріотів відновити державну незалежність та завершив Українську революцію 1917-1921 років.

Про військові сторінки біографії Миколи Чижевського, зокрема участь у цих походах як артилериста, йдеться, серед іншого, в фундаментальній двотомній праці з української військової історії «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921)» авторства кандидата історичних наук Ярослава Тинченка. Зокрема, у першому томі історик оприлюднив таку інформацію: «…у 1919 році Микола Чижевський пішов служити у 3-тю Залізну стрілецьку дивізію Дієвої армії УНР; у 1919-1920 роках був учасником Першого зимового походу Армії УНР на посаді командира 4-ї гарматної сотні 3-го кінного полку; у 1920–1921 роках — помічник командира 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР; у жовтні-листопаді 1921 року у складі Волинської повстанської групи підполковником узяв участь у Другому зимовому поході як командир комендантської сотні штабу Повстанчої армії».

На еміграції: професор металургії, мемуарист, очільник товариства ливарників, автор книг і навчальних посібників

Після поразки Української революції 1917-21 рр. Микола Чижевський опинився у Польщі. Там він одружився й здобув у 1928 році ще одну вищу освіту. Цього разу в Краківській гірничій академії. Так став інженером-металургом. Ще під час навчання працював у цьому виші, а у 1935 році після отримання ступеня доктора став доцентом.

У 1932 році у збірнику «За державність» в польському місті Каліш вийшли друком спогади Миколи Чижевського про події 2 Зимового походу (Листопадового рейду) під назвою «15 діб на окупованій Москвою Україні».

Під час гітлерівської націонал-соціалістичної окупації Польщі з 1939 року Микола Чижевський жив у Кракові як безробітний. У 1940 році він став працювати вчителем гірничо-металургійної школи, яку дозволили відкрити німці.

Після Другої світової повернувся на роботу до Гірничої академії, де у 1946 році став професором і завідувачем новоутвореної ливарної кафедри на металургійному факультеті. Сприяв відкриттю в Гірничій академії окремого факультету ливарної справи у 1951 році і став його першим деканом. Колишній військовик Армії УНР за час викладацької роботи керував більш ніж сотнею захистів інженерних та магістерських робіт, опублікував 47 книг, у тому числі 7 підручників. Науковець також займався коксохімією та ливарним виробництвом, технологією тепла й пального. Чимало досліджень присвятив вагранкам — шахтним печам для плавлення чавуну й випалювання вапняку та руди. За праці з теорії й практики ваграночного процесу у 1952 році отримав Державну премію другого ступеня. Чижевський став основоположником процесу водного охолодження вагранок у Польщі, запровадив у ливарну практику нові методи отримання модифікованого чавуна високої якості. За ці роботи отримав у 1951 році колективну Державну премію третього ступеня.

Також після Другої світової війни Микола Чижевський відновив діяльність Технічного товариства польських ливарників і з 1951 року й до смерті був його головою. Перебуваючи в Польщі, Микола намагався фінансово підтримати матір, яка залишилася в рідному селі Ціпки.

Помер у Кракові 1 грудня 1954 року. Похований на Раковицькому цвинтарі — одному із найстарших і найвідоміших некрополів старого Кракова.

У 2019 році у Гадячі за участю онука Роберта Чижевського, кобзаря, заслуженого артиста України Тараса Компаніченка, а також представників влади, духовенства, громадськості, зокрема історичного товариства «Чорні запорожці» й Полтавського обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» урочисто відкрили меморіальну дошку родині Чижевських (Павлу, Григорію та Миколі Чижевським). Вічна пам’ять і шана Героям!

Олег ПУСТОВГАР, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області.