При цьому історія мистецтва як частина історії загальної або як частина історії ідей мені цікава. Біографії художників іноді захоплюють більше, ніж пригодницькі романи. Шляхи деяких з них до успіху більш повчальні, ніж будь-який посібник з мотивації та лідерства. Вплив деяких творів в розвитку людської цивілізації величезний, а причини впливу малозрозумілі. Одним із таких творів є «Чорний квадрат» Казимира Малевича.

Про чорний квадрат знають усі. І, напевно, дуже багато, якщо не всі, запитували себе: а в чому прикол? У чому велич, якщо так зможе навіть дитина? Я чув різні варіанти відповідей. Найпростіші — тупий развод. Складніші: зможе кожен, але хто перший придумав, тому й слава. Або іронічні: намалювати так ти теж зможеш, а ти так продай.

Не знаю як вас, але мене подібні відповіді не задовольняють. Вирішив поцікавитись, що розумні люди кажуть. Погортав літературу, подумав на дозвіллі, співставив різні факти та думки. Здається, щось зрозумів. Можу поділитись.

Почну трохи здалеку. Ось уявіть, що народилися ви десь у другій половині дев’ятнадцятого століття, що у вас є жага, а хтось каже і талант до малювання. Так от мало що талант, ще й амбіції. А ще й схильність до раціонального мислення. І ви чудово розумієте, що малювати після Леонардо та Рафаеля так, як малювали Леонардо та Рафаель немає жодного сенсу. Краще не зможеш. Вершина! Пік!

Проте багато хто малює. Чому? Тому що замків та палаців у Європі в десятки разів більше, ніж полотен усіх титанів епохи Відродження. А скільки в цих палацах кімнат і залів, просто не порахувати. І усі їх бажано прикрасити. І не аби чим, а предметами мистецтва. А оскільки і серед знаті і серед багатих буржуа переважали люди, які зналися на мистецтві приблизно так, як і я, то й створили в Парижі Академію витончених мистецтв. Скажуть академіки: це мистецтво — купуй і на стіну без страху вішай. Перед хлопцями соромно не буде. Скажуть: фуфло — то й гроші не витрачай.

А серед академіків переважає думка — потрібно як Рафаель. Тобто величезні полотна, відра фарби, ґрунт, ретуш та спеціальні сюжети — біблійні або античні на тлі ідеалізованих пейзажів. І ще портрети. Щоправда, вже з’явилася фотографія. І тут облом. Загалом, якщо хочеш бути професійним художником, мати гроші та славу — дотримуйся порад академіків. Нудьга і безнадія!

Від цієї туги і з’явилося сучасне мистецтво. Із самого початку воно вимагало пояснень. Адже пояснювати чому Леонардо писав, так, як писав, не потрібно. Все зрозуміло, яскраво, реалістично, гарно і піднесено. А ось чому ви малюєте всяку маячню і називаєте це мистецтвом — будьте ласкаві пояснити. І вони пояснили: у мистецтві не такі важливі стилі, техніка, матеріал, сюжет. Мистецтво це не предмет. Мистецтво — це ідея. Відразу філософія, ідея, концепція — лише після цього втілення. Тому сучасне мистецтво і називають концептуальним. Тому в ньому так багато шкіл та напрямків. Тому так багато -ізмів: символізм, імпресіонізм, футуризм, кубізм, примітивізм, сюрреалізм, дадаїзм і інше, і інше, і інше. Словом, завдання художника не в тому, щоб зробити публіці естетичне задоволення, а в тому, щоб осмислити і пояснити світ.

Я не планую переказувати всю історію сучасного мистецтва. Але для того, щоб краще зрозуміти про ідеї, і про те, як вони впливали на форму і стиль, кілька прикладів не завадить. Почалося все з імпресіоністів. Припустимо, ти вийшов на двір і побачив групу городян, або воду річки, що грає під сонячним променем. Тобі здалося це цікавим. Ти впіймав враження. Тож намалюй його. При цьому все треба робити швидко — люди розійдуться, сонце зайде. Звідси й нові техніки несумісні із «великим стилем».

Ван Гог захотів більшого. Потрібно зобразити не враження, а почуття. Не те що є, а те, що ти відчув. Твій внутрішній стан, що змінився від побаченого. Якщо для цього потрібно спотворити колір, форму чи пропорції — не стримуй себе. «Крик» Мунка, мабуть, найяскравіший приклад такого мистецтва.

Сезан раптом зрозумів, що людина має два ока. З кожного ока картинки різні і лише мозок поєднує їх в одне ціле. Тобто ми бачимо не очима, а мозком. І тому кожен бачить виходячи з особистого досвіду, знань та переваг. Дивлячись на скотний двір, хтось побачить хлів, хтось курку, а хтось доньку скотаря. І що ж насправді ми бачимо, замислився Сезан і спробував зрозуміти це експериментуючи у своїх картинах. Іншим його прозрінням, що вплинуло на подальший розвиток мистецтва, стало усвідомлення того факту, що будь-який об’єкт це, або просто геометрична фігура, або деяке їхнє поєднання. А отже, і писати потрібно відповідно.

Пікассо якось пожартував, що малювати, як Рафаель, він навчився за чотири роки, а потім все життя вчився малювати як дитина. Його свідомість підірвала виставка африканських масок. Зроблені зі шматка деревини за допомогою вдало сколотого каменю, вони дають майже повне розуміння того, що хотів зобразити майстер. Тоді до чого деталі та подробиці? Так виник примітивізм. Він стояв біля витоків кубізму. Всупереч поширеній думці, це не просто набір геометричних фігур на полотні. Ідея в тому, що ми не можемо бачити об’єкт в цілому. Нам для цього потрібно кілька ракурсів. І що потрібно щоб побачити об’єкт як ціле? Потрібно розкласти його не деталі та зобразити їх в одній площині. А ці деталі, як ми вже чули від Сезана, ніщо інше, як геометричні фігури. Не знаю як ви, але я скільки не намагався, то жодного цілого на полотнах кубістів не побачив.

Кандинський просто поставив собі за мету намалювати музику. І як це зробити? Фрейд вам на допомогу. Якраз вчасно з’явився. Потрібно просто усунути з мистецтва свідомість і створювати свої картини керуючись виключно підсвідомістю. Хтось скаже, що це чисті галюцинації, але ж як гарно.

На цьому із прикладами все. Думаю, більш-менш зрозуміло. Тим більше, прямим продовженням зазначених вище концепцій стали ідеї Малевича. Далі лише «Чорний квадрат».

В історії з «Чорним квадратом» мені здається важливим відповісти на три питання: що це було, в чому прорив і як він вплинув на розвиток нашої цивілізації. Ходімо за порядком.

Малевич багато говорив про квадрат. Експериментуючи в тій області, де зустрічаються здоровий глузд і абсурд, він рекомендував глядачеві використовувати підсвідомість. І тоді… тоді ви зможете побачити на його полотні все життя і весь всесвіт Керуючись «досвідом неупередженості… верховенством чистого почуття», ви побачите чорну дірку, яка засмоктує все суще, пізнаєте світло і темряву, життя і смерть. Ви відчуєте, як квадрат пливе у Всесвіті, непідвладний силі тяжіння. Ви розпізнаєте істину і здійсните стрибок у темряву.

Відчули? Побачили? Розпізнали? Я ні. Проте я вірю у велич квадрат. Більше того в його революційність. З двох причин. Перша: Малевич «звільнив мистецтво від предмета». Живопис називають «образотворчим мистецтвом» тому що він має зображати — людей, предмети, пейзажі. «Чорний квадрат» нічого не зображує. Проте це мистецтво. Відтепер митець отримує право бачити все, що йому хочеться і так, як хочеться. Без прив’язки до реальності. І це прорив.

Друге — Малевич кардинально змінив традиційні стосунки між художником та глядачем. Споконвіку публіка оцінювала картину: подобатися — не подобатися, можна було б і яскравіше, де він бачив море такого кольору і так далі. А тут ти приходиш на виставку, а там висить чорний квадрат на білому полі. Ну не може ж щоб усе було так просто, думаєш ти. Напевно, є якийсь прихований зміст. А якщо є, то який? Може весь прикол у контрасті білого та чорного? А чому чорне у центрі? Мозок починає працювати. З’являються думки і припущення, включається підсвідомість, з’являються асоціації. І ось художник вже не обслуга, чиє завдання догодити смаку профана. Він шаман, він чаклун, а публіка втягнута в інтелектуальну гру, правила якої встановлює майстер.

І останнє. Як це все вплинуло на розвиток людства. Ось уявіть, ви купуєте ноутбук, відкриваєте коробку, і що ви там бачите — чорний квадрат. Дістаньте з кишені телефон, подивіться на монітор комп’ютера, телевізор, планшет. Нічого не нагадує? Я знаю, ви люди раціональні і відповісте мені, що Малевич тут взагалі ні до чого, а форма екранів сучасних гаджетів така, тому що так зручніше і що це природно. З приводу зручніше не погоджуся одразу — зручно те, до чого звик. А ось природно…

Я теж так думав, доки не згадав по-справжньому природні монітори. Пам’ятаєте де Баба Яга крутила свої відосики? Блюдце, діжка з дощовою водою. А відеокулі із фантастичних романів? Та й форма екранів перших телевізорів на щось натякає. Ось це природно. А те, що ми маємо зараз, це результат праці геніальних дизайнерів, як-от Джонатан Айв, головний дизайнер корпорації «Еппл». Це вони змогли перетворити зовсім несексуальні предмети на об’єкти пристрасті. Ви ж не думаєте, що той масовий психоз, який супроводжує вихід будь-якого нового продукту «Еппл», відбувається виключно тому, що у людей зламалися старі гаджети чи нова технологія, яка на голову краща за попередню? І в чому ж запорука такого неймовірного дизайнерського успіху? У простоті!

І йдеться не лише про гаджети. Подивіться навколо! Світом править мінімалізм. Відсутність надмірності та естетична економність давно стала ознакою інтелекту, обдуманості, сучасності та вишуканості. Сучасних дизайнерів надихає простота! І хто приніс пієтет перед простотою у наш світ? Тепер ви знаєте.