Піаносвітанки та піано-вечори. Ці слова в одеситів асоціюються з морем, сонцем та музикою, а ще з Ігорем Янчуком — піаністом родом з Переяслава, який майже рік тому приїхав до Одеси на кілька днів пограти біля моря на піаніно – та залишився, ставши символом ранку для багатьох містян.

Як зародилась така ідея, чи важко прокидатися до сходу сонця та які плани на майбутнє після року концертів в Одесі має Ігор — дізнавалась журналістка 048.ua.

З якого міста ви родом і як музика з’явилась у вашому житті ?

Я родом з Переяслава. Це місто, у якому я народився та виріс. Вперше музика з’явилась в моєму житті, напевно, з музичної школи, але це було бажання батьків, сам я хотів бути схожим на Брюса Лі і Джекі Чана, ходив цілий рік на Ушу, поки гурток не закрили. Фільми з цими акторами тоді були дуже популярні і про музику я не думав, поки батько, який в той час працював у будинку культури, не привіз додому списане старе розвалене піаніно, і не знав, що з ним робити. Ми відремонтували його, а потім якось в гості пришла моя бабуся, побачила піаніно і спитала: «а чого Ігорьок нічим не займається», і так сім років я ходив у музичну школу.

Чи продовжили ви далі займатися музикою?

Після музичної школи я ніколи не думав, що життя мене поверне до музики, жодних планів не було йти у вищий навчальний заклад по цій стежці, хоча музичну школу закінчив з червоним дипломом, на той момент я був у 10 класі. Пішов навчатися у коледж зв’язку на факультет менеджменту, потім армія, а далі вже універ зв’язку. Працював у різних сферах. Продавав квитки на театральні вистави, одяг, телефони, 5 років працював у соціології.

Що змусило згадати про музику і повернутись до піаніно?

Десь у 2007 році свого часу зі мною трапилася така історія, яку психологи називають депресія. Робив деякі речі, які можна було і не робити, просто по глупості, і почуття вини мене з’їдало з середини, я не знав, що з цим робити. На допомогу прийшла музика, музика маестро Людовіка. Тоді був популярний один фільм, і всі саундтреки до нього були написані італійським композитором Людовіком Ейнауді, тоді я для себе його і відкрив. В ті часи в Переяславі почав з’являтися інтернет, можна було послухати і навіть скачати ноти. І тоді я згадав, що колись ходив в музичну школу, піаніно не продав, але його кришка не відкривалась 7 років. Коли сів грати, відчув що це моє, і пальці все пам’ятають, і все виходить і бажання з’являється.

Як вплинула музика на ваше життя, після чіткого розуміння, що вам це до душі і ви хочете цим займатися надалі?

Час від часу грав друзям, але у 2007-2009 роках у мене була така компанія, що наші зустрічі були тільки щоб поспілкуватися та випити алкоголь, кожен раз, коли пропонував зіграти та грав декілька композицій, вони казали “та ну, давай краще по 50”, і це мене пригнічувало. Одного разу сказав їм, що мені не подобаються такі зустрічі й мені не цікаво, з того часу все змінилося: і компанія, і напрямки розвитку.

З 2013-го ви почали займатися громадською діяльністю у Переяславі. Розкажіть, що вдалося зробили за допомогою музики.

З новими знайомими, переважно музикантами, ми почали виступати та давати невеликі концерти, фестивалі, створювали квартирники, доєдналося багато талановитих людей, так зародилася наша організація «Джем Толока». Толока – це древній слов’янський звичай взаємодопомоги, особливо в невеликих містах, коли люди об’єднувались і гарну справу якусь робили. От я, наприклад, якщо організовую толоку, запрошую тебе попрацювати, але ти знаєш, що грошей я не дам, але нагодую і якісь цікаві заходи після влаштую, і наступного разу, коли ти мене покличеш працювати, я так само прийду. Оце і була одна з головних ідей заснування нашої справи. Ми зрозуміли, що це більше, ніж творчість, і після наших виступів у місті залишається якийсь благоустрій. В рамках концерту ми збирали донати і казали, що замість розбитих бетонних лавок зробимо нові арт-лавки. Людям подобалося, підключались і майстри, які малювали на них, ці лавки стоять і досі. Так вдалося навести лад не в одному сквері.

Як зародилась ідея грати на світанках в Одесі ?

У 2017 мене запросив грати в Києві композитор Кирило Костюковський, його проєкт називається «Піанофунікулер». Ця історія мене надихнула, я зрозумів, що це важливо для людей, люди підходили і дякували. Після початку повномасштабного вторгнення я повернувся до Києва в травні, і до жовтня минулого року я грав там, але вже давно виношував ідею пограти на березі моря. 1 жовтня я придбав піаніно і поєднав це з міжнародним днем музики. Після концерту, на наступний день, вирішили з друзями попити какао на світанку, а я піаніно не забирав в той вечір, і подумав: було б чудово пограти друзям на світанку. Коли приїхав, відкрив піаніно, навпроти мене стало вставати сонце, і це настільки мене зарядило, я пам’ятаю аж плакав від радості. Я грав і людей майже не було, але цей світанок потрапив до одного фотографа, і він зробив найкраще фото для мене: коли я грав для сонця, а сонце дивиться на мене. Ліна — моє сонце, з яким я зустрічався, дивиться на мене. Це фото і надихнуло мене повернутися згодом в Одесу і відіграти вже публічно. Людям сподобалося, вони питали, чи буду я грати ще, тому вирішив залишитися.

Розкажіть про вашу мрію, яку вдалося втілити в життя завдяки вашій праці.

Якось мене запросили представники Офісу Президента зіграти на параді до Дня Незалежності на 30- річчя, мене помітили на «Піанофунікулері» і запросили зіграти. Я спочатку думав, що то так жартують, але ні. 112 хвилин музики, і тоді вона ще не була написана, ноти мені дали за 2,5 тижні до виступу, довелося по 10 годин вчити. Коли все відбулось найкращим чином, я попросив замість гонорару реалізувати мою мрію. Тоді у Київ як раз приїхав маестро Людовік Ейнауді. Це саме та людина, яка надихнула мене повернутися у 2007 році до піаніно. Квитки вже було не дістати й тоді я попросив замість гонорару за виступ кілька квитків на концерт та особисту зустріч з ним. Я мав можливість сказати все, що думаю, прямо йому в обличчя. Я відчував, що це моя мрія і я тут і зараз стою з ним. Ми обійнялись сфотографувались, дав автограф і він сказав мені тоді: “ти все правильно робиш, слухай своє серце, куди б воно тебе не вело”. Я вийшов ніби як після бані, така легкість була».

Як в Одесі зберігається піаніно, коли ви кудись їдете або погана погода, адже воно залишається на вулиці?

Тут є люди, які приглядають за ним, і воно зберігається під чохлом, але було таке, що шторм двічі перевертав його. Волога впливає на інструмент, і я розумів, що він тимчасовий — на рік або два. На вологу я ніяк не вплину, тому граю тільки за гарної погоди. Доки служить, доти й використовую.

На інструменті під час гри стоять яблука та листівки із зображенням вашої гри біля моря, розкажіть про це.

На концерт збираються люди з усієї країни, та навіть інших країн, тому хотілося на згадку щось людям залишати. Кожна листівка має свій малюнок, це вже як традиція. А яблука — це для тих, хто не встиг поснідати, це мій український «apple music», вони заряджені. Я їх називаю «яблука миті», я особисто їх мию і вони дозволяють сповнено прожити цю мить.

Чи важко вам прокидатися до світанку для того, аби зіграти зранку?

Я вже звик, але раніше було тяжко. Я встаю за годину до світанку і я неподалік живу. Це робиться для людей, вони мотивують. Зараз я вже не граю два концерти в один день, це раніше я і на світанку і вечері грав, але це достатньо складно, приходять багато людей, тому треба відновлюватись. Тому зараз один день — один концерт.

Як відбувається концерт під час повітряної тривоги?

Я не тривожусь, коли чую повітряну тривогу чи вибухи, починаю грати свою авторську мелодію, що так і називається «Повітряна тривога». Вона була написала в перші дні після 24 лютого 2022, тому, граючи її, я ніби заспокоюю простір і людей, я не скасовую концерт, а люди самі приймають рішення, йти чи залишатися.

Окрім благоустрою Переяслава ви також почали облаштовувати узбережжя на Ланжероні, що вдалося зробити?

У листопаді 2023 року мені захотілось якийсь подарунок Ланжерону зробити, тому що подивіться на нього, йому реально не вистачає благоустрою. А що не вистачає? Ну лавочок банально, тоді з’явилась ідея з піано-лавкою, яка реалізувалась лише цього року. На лавку з нотами твору «У Чорного моря» задонатило близько 150 людей. Коли люди побачили її — захотіли ще, так і з’явилась друга, поряд з піаніно, під яким зараз сидять люди. А смітник захотіла подарувати місту одна з одеситок, і зробили її також у музичному стилі.

Після року концертів в Одесі, чи плануєте відвідати інші міста України?

Вимальовується нова карта «піаносвітанків». Окрім Одеси та Києва, хочеться зіграти у Дніпрі, Харкові Полтаві та Чернігові, туди запрошують найчастіше. Обираю локацію, де зустрічають світанки, купляю комусь вже непотрібний інструмент та знаходжу майстрів для налагодження і все.

1 жовтня виповнюється рік, як Ігор Янчук грає для одеситів та гостей міста на узбережжі Ланжерону. З цієї нагоди піаніст запрошує всіх охочих прийти на його концерт о 18:00.