«Не хочу бути голослівним, але тут поряд зі мною працюють такі неймовірні люди, які роблять зі свого боку в тилу все можливе, щоб наблизити перемогу. Ми віримо, що зможемо повернутись додому. Кожен із нас пам’ятає момент, коли було дуже непросто і надія на повернення до Бердянська нас покидала, але саме тоді ця взаємна підтримка та відчуття згуртованості врятувало нас. Саме тут прийшло розуміння, хто ми є і це багато що означає», — каже Дмитро, волонтер благодійного фонду «Бердянці – свій для своїх».

До повномасштабного вторгнення Дмитро проживав в селі Азовське і працював у будівельній сфері. Після окупації він разом з родиною виїхав до Запоріжжя. Після того, як понад рік пропрацював у будівельному магазині,  Дмитро доєднався до команди благодійного фонду. В команді він допомагає з розвантаженням, видачею гумдопомоги, проведенням заходів, та як будівельник також допомагає полагодити все в хабі.

Ми спілкуємося під гул роботи пральних машинок. Саме в цьому приміщенні бердянці мають змогу випрати одяг, білизну та дитячі речі, якщо в місяцях їх проживання – орендованих квартирах, гуртожитках чи шелтерах це зробити неможливо. 

Як з’явився фонд для допомоги бердянцям

Заснував благодійний фонд «Бердянці – свій для своїх» громадський та політичний діяч з Бердянська Віктор Цуканов. Зараз він захищає батьківщину у складі Сил оборони та безпеки України, а команда за його дистанційної підтримки, продовжує цю надважливу справу.

Волонтерка Ксенія Буханова згадує, що все почалося насправді ще задовго до евакуації у Запоріжжя. З перших днів окупації українська місцева влада разом з активною частиною громади створили гуманітарний центр на базі Бердянського ЦДЮТ. Тут людям надавали життєво необхідні медикаменти, памперси, дитяче харчування,  якісь продукти та інше.

«Знаєте, це так було душевно, коли хтось приносив ліки, які йому вже не так потрібні, щоб поділитися з тим, кому це важливо тут і зараз. Потім через нас їхали маріупольці і намагалися покривати їх критичні запити. А вже з 10 квітня 2022 року орки все це розігнали», — каже Ксенія. Під час розмови вона з посмішкою згадує, що в рідному Бердянську вона тепер знаходиться під слідством через «організацією проукраїнських мітингів» разом з очільником фонду.

Наявний волонтерський досвід активісти вирішили перенести вже у Запоріжжя, куди виїхала найбільша частина бердянців після повномасштабного вторгнення.

«Ми коли виїхали, трохи видохнули та вирішили, що треба якось допомогти містянам, які залишились саме у Бердянську в окупації. Ми допомагали з виїздом, харчами, ліками. Тих, хто приїздив сюди, намагалися їх зустрічати, щоб допомогти з адаптацією, аби вони не відчували себе тут чужими чи покинутими. У нас розпочалася тісна співпраця з іншими благодійними фондами та організаціями, які підтримували нас. Зокрема, хочеться виділити БФ «Клініки Святого Миколая», центр АнгіоЛайф, які надавали нам ліки для переправлення в Бердянськ», — каже Ксенія Буханова.

Пізніше люди, які самі приходили в гуманітарний центр, захотіли допомагати своїм землякам. Влітку 2022 року у благодійному фонді загалом було близько 100 активних волонтерів. Більшість з евакуйованих була впевнена, що вони виїхали на місяць-два і невдовзі повернуться додому. Наприкінці серпня — на початку вересня 2022 року шлях на тимчасово окуповану територію був закритий і всі благодійники, волонтери, представники  фондів втратили можливість підтримувати мешканців в окупації.

«Після цього ми зосередилися на тому, щоб допомагати бердянцям які приїжджають саме в Запоріжжя. Звичайно, відправляли допомогу і по іншим містам, але Запоріжжя прийняло найбільше наших людей. Через наш фонд пройшло 7,5 тисяч людей. Коли прийшла зима, люди вже зрозуміли, що поки додому не повернуться і чекали весну. Після посилилися обстріли й багато волонтерів фонду роз’їхалося. Залишилося близько 25-30 осіб. Всі ми та наші відвідувачі дуже вірили в деокупацію і літній контранаступ. І коли, на жаль, не отримали те, на що так сподівалися, нас стало ще менше. Люди зрозуміли, що потрібна постійна робота, щоб забезпечувати сім’ї, соціалізація в нове оточення. Волонтерська праця, вона насамперед безкоштовна. Всі це добре розуміють. І ті, хто зараз залишився, а основний кістяк це 6-7 людей, вони працюють абсолютно безплатно», — згадують в команді благодійного фонду.

Чим займається благодійний фонд і яку допомогу надає

Благодійний фонд надає допомогу жителям Бердянська та Бердянського району, а також мешканцям прилеглих багатоповерхівок, що постраждали під час обстрілів у Запоріжжі. Люди можуть тут розраховувати на гуманітарну допомогу – їжу, медикаменти, дитячу гігієну та суміші, побутову хімію, а також певні предмети одягу та дитячі аксесуари, якими вони діляться також один з одним.

Для відвідувачів також надають свої послуги за попереднім записом на безоплатній основі сімейний лікар, юрист-консультант, парикмахерка. Тут є коворкінг з комп’ютерами, де люди можуть попрацювати,  знайти якусь необхідну інформацію, роздрукувати важливі документи.

Також на базі хабу проводять тренінги з психологічної підтримки, надання першої медичної допомоги, та багато іншого. Для дітей тут працює дитячий куточок з іграшками та веселощами, для малюків влаштовують розважальні заходи, свята з аніматорами, конкурси малюнків з приємними призами від постійних благодійників. Окремо педагоги музичної школи навчають дітлахів грі на фортепіано та саксофоні.

За час нашого відвідування у хаб заходить мати с дитиною, щоб віддати малюнок на конкурс до Дня Незалежності;  ще одна жінка чекає свої речі з пральні; хтось заходить за ліками, хтось поспішає в коворкінг, учень приходить на заняття з фортепіано.  Гуманітарний хаб чимось схожий на вулик, де всі зусилля залучені до спільної справи.

«Продуктових наборів люди потребують менше.  При цьому люди похилого віку та ті, хто не мають достатньо коштів, щоб сплачувати орендну плату, одягатися, взуватися, то вони звичайно, що приходять за гуманітарною допомогою. Ми намагаємося надавати такі набори раз на місяць. Загалом ми бачимо тенденцію, що люди потребують більше спілкування та активно користуються послугами нашого соціального коворкінга, особливо, коли відключають світло. У нас є генератор і ми є певною мірою енергонезалежними», — говорить Ксенія Буханова, показуючи нам приміщення благодійного фонду.

Окрім допомоги внутрішньо переміщеним особам з Бердянська, дуже великий і важливий напрямок роботи благодійного фонду пов’язаний з підтримкою військових.  Це також гуманітарна допомога – смаколики, харчі, якісь медикаменти, турнікети, речі першої потреби для військового шпиталю. Волонтери в цьому напрямку співпрацюють з іншими організаціями та фондами, щоб загальними зусиллями покрити потреби захисників та захисниць.

«Ось тут ви можете побачити у нас бойовий прапор. Він два роки був на Сіверському напрямку. Ці прапори нам привозять хлопці, бо хочуть якось віддячити за те, що ми робимо. Це наша гордість. Ми невпинно будемо підтримувати воїнів, які захищають нашу батьківщину», — кажуть волонтери.

Історії волонтерів, які найбільше чекають на повернення додому

У фонді працюють волонтери, які самі є бердянцями. Всі вони познайомилися між сою переважно вже після повномасштабного вторгнення та виїзду з окупації. Хтось вирішив долучитися до команди, коли потрапив сюди вперше, як отримувач допомоги, хтось випадково побачив, що є потреба у вільних руках, а хтось почув про це місце через друзів чи колег.

Ігор Кірілюс у Бердянську працював вчителем в музичній школі.  Він віддав своє серце та душу музиці і намагався передати цю пристрасть своїм учням- саксофоністам. Його дружина також працювала вчителькою загальноосвітньої школи.  Після повномасштабного вторгнення сім’я Кірілюс почала волонтерити у Бердянську.

«Коли дали «зелене світло» на евакуацію маріупольців, то вони виїздили через Бердянськ. В школах тоді відкрили такий осередок допомоги, де можна було поїсти, переночувати, одягтися, отримати якісь ліки. І ми допомагали приймати людей в нічну зміну. 17 квітня 2022 року ми з дружиною, батьками та котом приїхали у Запоріжжя. Десь з місяць ми тинялися і не знали що робити, поки дружина випадково не побачила в інтернеті оголошення про відкриття Бердянського гуманітарного хабу. Нас зустріли на початку, як бенефіціарів, але ми сказали, що ні, хочемо допомагати своїм. Я думаю дізнаємося, що та як і завтра прийдемо, але мою дружину було не зупинити, вона одразу почала щось робити і я доєднався. Очільник хабу тоді так здивувався і питав, а хто ці люди, які поводять себе наче вдома (сміється). З того часу ми в цій команді продовжуємо допомагати», — каже Ігор.

Волонтер зазначає, що саме тут він відчуває себе корисним,  не просто як громадянин цієї держави, а просто, як людина, що  допомагає військовим та землякам.

Саме у фонді «Бердянці свій для своїх» Ігор знов повернувся до саксофона. Після окупації та виїзду він довгий час не підходив до музичного інструмента, бо просто не міг подолати цей блок. Поки одного разу колеги з фонду не попросили його про допомогу на День Конституції.

“Його дуже попросили. І вперше в житті я побачила, що Ігор сів репетирувати напередодні виступу. Він тоді сказав, що я пам’ятаю, звичайно, на які кнопки там натискати, але страшно стало, а раптом щось забув», — згадує колега Ігоря Майя Філон.

Майя Володимирівна викладачка вищої категорії Бердянської дитячої музичної школи. До благодійного фонду її привів Ігор.

«З лютого місяця ми в окупації сиділи та перебували у напівмертвому стані. Ми нічого не робили. Це було просто виживання, як би не замерзнути у холодних квартирах, як знайти їжу. І не було звичних речей, таких як там робота та якесь спілкування. І коли я потрапила до цього фонду наприкінці травня, то він відкрився один із перших взагалі для допомоги евакуйованим. У базі у нас була дуже велика кількість людей, бо люди масово виїжджали. Кожен, хто приходив, готовий був допомагати. Потім нас поменшало і було важко і фізично також.і Іноді навіть ось ми один в одного питаємо, так, як ось ти все це витримуєш, наприклад, я на трьох роботах працюю. А насправді допомагає ось та пам’ять, як ти прожив ці кілька місяців в окупації в загальмованому стані. Саме з усвідомленням цього хочеться рухатися далі», — каже Майя Володимирівна.

Ще одна волонтерка фонду Ольга Мозгова до вторгнення працювала в одній із мереж аптек Бердянська фармацевтом. Після виїзду з окупації, як тільки сім’я знайшла житло, Ольга почала шукати, чим може бути корисна і натрапила на оголошення в соцмережі про те, що благодійний фонд шукає фармацевта, який допомагав би приймати, розкладати та сортувати ліки.

«Там в кінці оголошення було написано щось типу «спасіть і допоможіть». Я зателефонувала, трубку взяв очільник Віктор Володимирович і він сказав:  «Приходьте Оленька до нас, будете роздавати таблетки». Ось я з того часу їх і роздаю. Я думаю, що дуже важливо зараз не зупинятися, а продовжувати робити все, що у твоїх силах. У всіх, хто до нас приходить, я завжди запитую, а ви з якого району? І так тепло стає, коли хтось каже, що він зі Слобідки, хтось з АКЗ, хтось з Лісок. І ти розумієш, що це може твій сусід і відчуваєш таке поріднення», — каже фармацевтка Ольга.

Всі волонтери фонду зазначають, що вони один для одного стали другою родиною, які ділять разом і радість, і горе, а також плекають спільну мрію на повернення до рідного міста, до улюбленого моря та до всіх тих, хто чекає на возз’єднання.