Марія Долгополова з початку повномасштабного вторгнення залишилася без улюбленої роботи, а невдовзі втратила найважливішу людину — свого коханого, який загинув під час оборони Маріуполя. Молода жінка впала в тугу та депресію, аж поки не дізналася про проєкт психологічної підтримки дружин загиблих військовослужбовців «Коханий, я живу». Саме завдяки проєкту вона знову відродила сили і вирішила започаткувати власний бізнес — салон краси. Ми дізнавалися у Марії про те, як вона наважилися кардинально змінити своє життя і навчатися новому, які труднощі змогла подолати на своєму шляху та які плани професійного розвитку бізнесу вона плекає.

«Я була дуже в глибокій емоційній ямі»: як Марія зустріла війну і дізналася про загибель чоловіка

«Після довгої роботи з психологом вважаю, що ніхто з дівчат не має на собі ставити хрест і необхідно намагатись жити далі. Тому я не виключаю можливість того, що я ще збудую якесь своє життя, як жінка. Але наразі моє дітище — це моя справа. Я намагаюся її довести до якогось такого хорошого рівня. Мені важливо отримувати нові знання, я багато часу приділяю самоосвіті, щоб моє навчання було високого рівня і я дійсно могла зробити якнайкраще для людей, своїх клієнтів», — каже нам Марія, знаходячись у своєму б’юті просторі.

Марія за освітою інженерка промислового та цивільного будівництва. ЇЇ мати і дідусь також інженери, родина мала власний проєктно-будівельний бізнес з 20-річною історію. Але з початком повномасштабного вторгнення все нове будівництво стало на паузу, а підприємство зупинилося.

«Інженерною справою більше володіла мама, вона була засновником цього бізнесу, а я виступала більше у якості виконавця. Мати постраждала в 2022 році під час прильоту ракети навпроти її будинку. В цей час вона знаходилася на балконі, під час вибуху впала, отримала сильний перелом. Вона десь місяць не ходила, а пізніше у неї розпочалися панічні атаки. Вона дуже боялося чергових «прильотів», її емоційний стан був нестабільний і через це вона на півроку виїхала у Львів. У нас не було вже змоги мати такий обсяг роботи, щоб підприємство мало змогу існувати, а наймані працівники отримували б зарплату. Саме через це ми були змушені зачинитися», — каже Марія.

Цивільний чоловік Марії Артем Вербовський — військовий, що був на службі і до 2022 року та служив на той момент в полку АЗОВ. Познайомилася пара в 2019 році через сайт знайомств і, незважаючи подекуди на відстань, були разом. В середині лютого 2022 року Марія, як завжди, збиралася поїхати в Маріуполь, щоб побачитись з Артемом, проте він відмовляв її всіма силами, нічого не пояснюючи, але був достатньо категоричним. Наша героїня каже, що тоді не могла зрозуміти, чому він забороняє їй здійснювати цю поїздку і дуже нервувала через це, проте через 4 дні, на ранок 24 лютого 2022 року все прояснилося…

«Я не можу сказати, що я злякалася чи розгубилася сильно, все ж таки, напевно, стосунки з військовим далися взнаки. Я тримала себе в руках, проте була надзвичайно шокована тим, як ворог проявив всю свою безлюдяність. Я розумію війну на полі бою, я розумію війну між солдатами однієї сторони і іншої сторони, але мирних людей почали атакувати ракетами, дронами. Цьому немає виправдання. Як можна нищити все живе. Думаю, що почуття ненависті — це занадто для них сильне відчуття. Тобто вони не заслуговують навіть на таке, лише презирство. Перші два дні я перебувала в шоковому стані, потім почала активно закупати все, що можливо, і возити хлопцям на фронт, куди я могла доїхати самостійно. Я допомагала не лише «АЗОВу», а й всім іншим, тому що я завжди розуміла, наскільки їм важко», — пояснює Марія.

Пізніше вона дізналася, що старший лейтенант Артем Вербовський загинув 15 квітня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу під час оборони міста Маріуполь.

«Весь 2022 рік зовсім випав у мене з життя. Мені нічого не хотілося. Повернутися до якогось усвідомлення, що треба жити мені допоміг проєкт «Коханий, я живу». Про нього я дізналася через знайомство з дівчиною, громадською активісткою ще під час акцій в період блокади Маріуполя. Її коханий також був військовим і ми були в такому спільному колі. Звичайно, що в мене була підтримка друзів, сім’ї, але я була дуже в глибокій емоційній ямі, і десь на п’ятому тижні терапії я почала якось пробуджуватися із цього стану», — згадує важкі часи наша героїня.

«Я дуже хочу нести жінкам щось позитивне»: переломний момент, який дав поштовх до створення власного салону краси

Марія зазначає, що через рік відчула потребу змінити своє життя. Спочатку вона вирішила отримати базові медичні знання, оскільки розуміла, що вони можуть знадобитися зараз під час війни, якщо ситуація буде змінюватися на гірше.

«Ми, як волонтери спілкувалися з багатьма військовими, вони мені завжди казали, що від тебе не буде ніякої особливої користі, ти навіть пораненого не витягнеш. І я зрозуміла, що маючи змогу виділяти певні кошти заробітку на потреби військових, це буде набагато ефективніше. Я пройшла навчання на косметолога і відкрила свій невеличкий салон краси. Чому саме цей напрямок? Після смерті Артема я була дуже пригнічена і перші 3-4 місяці взагалі перестала за собою слідкувати та як жінка перестала взагалі себе сприймати. Після роботи з психологом я зрозуміла, що в будь-якій ситуації ми не маємо забувати, що ми жінки і якось підпитуватись цією жіночою енергією. Мій головний посил – я дуже хочу нести жінкам щось позитивне, бо в сьогоденні так багато негативних емоцій», — з натхненням розказує Марія Долгополова.

Косметологічний салон «Beauty space ️DejaVu» надає послуги з естетичної та інʼєкційноїкосметології обличчя, масажі та різноманітні боді-процедури зі ставкою на міорелаксуючі техніки та апаратну корекцію фігури, манікюр, педикюр, фарбування та корекція брів, нарощення та ламінування вій.

Перевагою салону його власниця називає місцерозташування, оскільки в центрі багато подібних б’юті-просторів, але на правому березі конкуренція значно нижча. Запити на послуги доволі широкі, проте в більшості випадків жінки та й чоловіки подекуди хочуть просто релакснути, бо потребують душевної гармонії і спокою.

«Емоційна рівновага дуже важлива для всіх нас. Якщо людина перебуває весь час в сумі, тривозі, це відображається в будь-якому випадку і на зовнішності. Тому я, як косметолог, працюю з цим питанням, намагаюся жінкам якось бути корисними в цьому плані. Я зовсім не переживала і не боялась відкривати щось нове», — промовляє засновниця салону.

Марія зазначає, що приміщення салону краси, належить її подрузі, раніше тут також був салон краси, але довелося дещо змінити, закупити нове обладнання та повністю оновити колектив.

Так, в команді з’явилася масажистка, естетистка Ярослава. З Марією вони познайомилися саме під час війни, коли Ярослава волонтерила. Ще одна спеціалістка з манікюру переїхала до Запоріжжя з Херсону. Вона вибралася з окупації з дітьми, втратила власний бізнес, проте наважилася все розпочати наново.Дівчата зазначають, що ще рік тому, такі мрії здавалися вже зовсім не актуальними та не потрібними, але з часом прийшло усвідомлення, що необхідно надавати стимул жінкам бути жінками та підтримувати дружин та дівчат військових, а також самих військових, які навідуються під час відпусток. Наприклад, тут є апарат міостимуляції, який навіть подекуди використовується в реабілітаційних хабах для військових.

Найскладнішим на цьому шляху Марія називає відсутність гідної освіти для майстрів б’юті індустрії у рідному Запоріжжі. Саме тому за знаннями необхідно було їхати в Київ та частково в Дніпро і то, через війну багато хто зі спеціалістів виїхав, і вкрай важко знайти тих людей, що можуть передати цінні знання. Вона дуже багато зусиль приділяє саме якісному навчанню колективу, щоб їх дії приносили користь.

Щодо економічного становища, то салону трошки більше місяця і Марія каже, що вона наразі не робить ні ставку, ні плани щодо окупності цього бізнесу, вона просто створила справу, яка могла б розрадити, щоб поринути в роботу і допомогти іншим людям.

«Навіть при формуванні нашого прайсу я заклала там мінімум якогось заробітку, але я розумію, що у багатьох людей в Запоріжжі зараз немає фінансових можливостей, щоб виділяти певний бюджет на якісь процедури. Наші ціни залишаються дуже лояльними і це наша основна позиція, навіть якщо в закупках все росте в ціні, але ми намагаємося тримати прайс доступним для пересічного громадянина Запоріжжя. Також у нас завжди є якісь акції, які по можливості намагаюсь проводити, коли ми можемо зробити знижки. Тому що я розумію, що ми фінансово далеко не Київ», — розповідає нам Марія.

Плани та перспективи розвитку бізнесу в умовах війни

Підприємниця підкреслює, що коли вирішила відкривати власну справу, то точно розуміла, що хоче це робити саме в рідному місті і нікуди їхати не збирається.

«Зараз я бачу, що в цій сфері можу бути корисною і для цивільних. Тут дівчата розслабляються і відчувають частку мирного життя, яке ми мали до цього. Я також приходжу до дівчат робити нігті, масаж, і в такі моменти ніби поринаю в мирні часи. Плюс у нас тут таке підвальне приміщення, що і під час тривоги тут відчуваєш себе більш спокійніше», — каже Марія.

На відкриття запросили найбільш близьких друзів та членів родини. Марія каже, що була впевнена, що першим клієнтом буде хтось зі знайомих, Але неочікувано найпершою завітала незнайома відвідувачка, яка тільки-но побачила відкриття салону. З’ясувалося, що 60-річна жінка проживала до війни у будинку на Кияшко, що був пошкоджений внаслідок одного з найпотужніших обстрілів. Вона залишилася без житла, а потім втратила на війні близьку людину і спільне горе зблизило її з Марією. Тепер вона одна з постійних клієнток, що кожного тижня приходить на певні процедури і каже, що відчуває себе тут живою і щасливою.

«Ми маленькі, тільки починаємо розвиватися. Але я вірю в те, що якщо ми будемо рухатись, то в нас все вийде. Особисто мені дуже б хотілося, щоб Запоріжжя вистояло, щоб воно жило, розвивалося, і щоб дівчата завжди могли лишатись дівчатами. Я кажу це, згадуючи свій стан, коли була блокада Маріуполя.Я дуже осунулася, змінилася зовнішньо. Знаю, що важко знайти в собі сили на те, щоб лишатись жіночною. Я не сприймаю наших відвідувачів, просто як клієнтів, бо зазвичай, це люди, які потребують просто бути почутими, їм необхідно розділити з кимось свої переживання. Я розумію, що не багато людей прямо одразу приходять і розказують щось. Інколи люди просто лягають і мовчать. Але все одно у кожного своя історія, у кожного своя ситуація. І я вважаю, що людяність — це найважливіше. От до всіх, якщо відноситись людяно, то ти і отримаєш таку ж віддачу», — каже власниця.

Підприємниця, що зараз 90% життєвого часу займає саме б’юті простір. Всіма силами вона разом з командою намагається удосконалювати його, наскільки дозволяють фінансові можливості.

«Багато чого я роблю власноруч або за допомогою близьких. Тому, звісно, нам є куди розвиватись. І нам би хотілося розвивати, розширювати нашу діяльність. І я дуже вірю в те, що Запоріжжя, моє рідне місто, воно теж буде розвиватись. І воно буде жити і дихати. Наразі я прямо живу цією справою і дуже багато часу перебуваю на робочому місці. Я завжди там щось самостійно намагаюсь зробити. І звісно, зараз це основні мої плани», — зазначає Марія наостанок.