Він народився 30 червня 1979 року в селі Бугаївка Кременчуцького району у родині майстра спорту міжнародного класу Миколи Андрійовича Ляшенка — засновника і директора Бугаївської дитячо-юнацької спортивної школи з боротьби самбо і дзюдо. Буквально як тільки Руслан почав ходити — тато почав навчати його спортивній боротьбі. Як результат 11-річний хлопчик став кандидатом у майстри спорту з самбо, а в 17 років — отримав звання майстра спорту України з дзюдо.

У 1990 році — кандидат у майстри спорту з боротьби Самбо, кандидат в олімпійську збірну, у 1996 році виборов звання Майстра спорту України з боротьби дзюдо. З 1997 року працював тренером з боротьби Самбо та Дзюдо, — скромно перераховує воїн свої спортивні досягнення.

Після навчання у Полтавському педагогічному університеті імені В.Г. Короленка він два роки працював тренером-викладачем в Українській медичній стоматологічній академії, але вирішив повернутися до рідної Бугаївки. Там Руслан Миколайович почав працювати вчителем фізичної культури в місцевій школі, і за сумісництвом — тренером у Глобинській дитячо-юнацькій спортивній школі (відділення Бугаївка).

У червні 2015 року Руслана Миколайовича було призвано за мобілізацією. Службу проходив у 169 навчальному центрі смт. Десна на посаді механіка-водія бойової машини піхоти. Зважаючи на колосальні навички боротьби та дзюдо, його відправили у відрядження на посаду інструктора рукопашного бою. Там він передавав свої знання і вміння солдатам, готував їх до участі в бойових діях. Після демобілізації у 2016 році повернувся додому — продовжував викладацьку і тренерську діяльність, — але вже за пів року вирішив підписати контракт зі Збройними Силами України, оскільки відчував, що буде кориснішим як український захисник.

Руслан Ляшенко виконував завдання на посаді інструктора з рукопашного бою у 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. До того ж він вирішив не зупинятися і у своєму фізичному розвитку, тож пройшов курси спецпідготовки з бойової армійської системи.

Ця ефективна система покликана не тільки підвищити фізичний рівень військовослужбовців, а й їхній морально-психологічний стан на полі бою. Бойова армійська система розрахована для навчання великої кількості непідготовлених солдатів за короткий термін, — пояснює професіонал своєї справи.

Протягом пів року Русла Миколайович взяв участь в антитерористичній операції на Донецькому напрямку. Отримав кілька контузій, але не лікувався, бо не вважав це серйозною травмою. У липні 2017 звільнився з військової служби у зв’язку із закінченням строку контракту. Повернувшись додому він продовжив навчати дітей всім тонкощам бойового мистецтва.

Вранці 24 лютого 2022 року, коли російська армія вже відрито вдерлася до України, Руслан Миколайович, як справжній чоловік, який мав чималий бойовий досвід, прибув до ТЦК та СП, аби стати на захист рідної домівки.

— До травня я виконував завдання у складі роти охорони Другого відділу Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (у Глобиному), а після цього — у 58 окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Як головний сержант взводу я був на передній лінії оборони на Донецького напрямку і виконував обов’язки командира взводу, — згадує воїн.

18 червня 2022 року в районі Бахмута під час мінометного ворожого обстрілу Руслан Миколайович отримав поранення. Після тривалого лікування знову повернувся в стрій, бо знав, що його побратимам там тяжко, вони потребують підтримки. Виконував завдання на Запорізькому, Куп’янському та Краматорському напрямках, та поранення не давало про себе забути. За станом здоров’я Руслан Миколайович змушений був шукати собі «спокійнішого» місця служби.

— З 1 червня був переведений до Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП. Спочатку був у роті охорони, згодом став старшим інструктором відділення рекрутингу та комплектування. Зараз моїм основним завданням є проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з молоддю стосовно призову на військову службу за контрактом та вступу до Вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та військових коледжів сержантського складу. Я підбираю вакантні посади для бажаючих проходити службу за контрактом та готую інформаційні матеріали, — розповідає головний сержант про свою теперішню діяльність, — звичайно мобілізацію потрібно проводити і проводити якісно, адже потрібно змінювати тих воїнів, які там з першого дня війни — вони вже виснажені, їм вкрай необхідна реабілітація — фізична та психологічна. А тих, хто ухиляється від мобілізації потрібно карати, адже кожен чоловік повинен захищати свій дім, свою Батьківщину, не ховатися і не боятися. Бо захищати свою країну є священним обов’язком її громадян, — ділиться своїми думками військовий.

Як досягнення за час військової служби головний сержант Руслан Миколайович Ляшенко нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудним знаком «Ветеран війни». Попри численні поранення та контузії він продовжує виконувати завдання з оборони України дотепер.

Роман ІСТОМІН