Більшість людей вважає, що після війни приходить мир.

І лише психіатри, психотерапевти, кризові психологи та реабілітологи впевнені: після війни приходить ПТСР, пише політолог Андрій Окара у своєму блозі на «Обозреватель».

Хоча ПТСР, тобто посттравматичний стресовий розлад, що викликається бойовими психічними травмами, виникає ще під час воєнних дій, по-справжньому його починають помічати вже у мирному житті.Часто буває так: людина, що вибралася з пекла, спочатку відчуває ейфорію, полегшення, навіть радість.

Але потім його накривають травматичні спогади та флешбеки, соціопатія, дисоціація (що відбувається з ним бачиться як те, що відбувається з кимось іншим), загострене сприйняття зовнішнього світу — особливо будь-якої несправедливості.

Розлад виникає як реакція психіки на разову або травмуючу подію, що повторюється, має катастрофічний характер і пов’язане з відчуттям безпорадності і загрозою для власного життя — неможливістю протидіяти глобальним процесам: долі, смерті, війні, катастрофі, розрусі, голоду, насильству, жорстокості, страху, страху.В результаті — психічні розлади, фізичні хвороби, асоціальність, випадання зі звичного життя, флешбеки, параноя, стан відчуження і байдужості, втрати звичних інтересів, підвищена збудливість і дратівливість, сновидіння «бойового» характеру, що повторюються, часто відчуття власної провини — незрозуміло за що.

ПТСР – благодатна тема для творчості.Саме про те, як ветерани війни не можуть нормально жити в навколишньому світі, знято чимало чудових фільмів, відразу згадуються: «Таксист» Мартіна Скорсезе, «Апокаліпсис сьогодні» Френсіса Копполи, «Крила» Лариси Шепітько, «Білоруський вокзал».Але випробовувати його на собі чи на близьких — тяжка мука та страждання.Недостатньо вижити на війні – треба вижити ще й після.

Сам термін «ПТСР» (posttraumatic stress disorder, PTSD) запропонував у 1980 році психотерапевт Марді Гровіц — коли американські лікарі зіткнулися з масовими душевними розладами у ветеранів в’єтнамської війни.Потрапивши до Міжнародної класифікації хвороб, ПТСР став використовуватись як діагноз і для колишніх військових, і для цивільних.Ще американський лікар Якоб да Коста, який лікував учасників громадянської війни в США (1861-1865), використовував термін «солдатське серце» — для опису психосоматичних неврозів.Пізніше наслідки для психіки оцінювалися крізь призму домінуючої психотравми: так з’явилися «синдром тих, хто вижив на фронті», «синдром концтаборів», «синдром контузії», «постемоційний синдром» та інші.

Технічний прогрес породив не тільки залізниці, метро, дирижаблі, літаки та океанські лайнери, але ще й масштабні залізничні катастрофи, авіаційні аварії, загибель «Титаніка»: багато хто вижив у них на все життя отримували психічні розлади, які сучасними психіатрами були б кваліфікованіяк ПТСР.

Німецький лікар Герман Оппенгейм на початку XX століття розробив поняття «травматичний невроз», радянський невропатолог Лев Брусиловський описав наслідки впливу на психіку людей, які пережили землетрус у Криму в 1927 році.За часів Другої світової це називали «бойовим виснаженням» або «бойовою втомою» і не розглядали як щось, що можна порівняти з серйозними фізичними травмами або каліцтвами, тому радянські люди боролися з ПТСР «підручними засобами»: пияцтвом, домашнім насильством, асоціальною поведінкою, самогубствами.

Практично у кожного солдата чи офіцера на війні є стресовий розлад: втрата товаришів по службі і близьких друзів, поранення, спостереження за чужим горем — за вбивствами, руйнуваннями і катастрофами.Однак серед дослідників ПТСР існує консенсус: лише у 20% військових (максимум — до 30%; не більше 8–12% — у гострій формі) та 50% мирного населення, яке пережило травмуючі події, виникає цей розлад.Так, за підрахунками українських медиків, ПТСР виявлено у 52% обстежених жителів Маріуполя, які залишили рідне місто навесні 2022 року.

Людина – не звір, хоча людська біологія – майже така сама, як і у всіх ссавців.Але війна намагається перетворити і часто перетворює людину на звіра, який живе лише нижчими тваринними інстинктами.ПТСР — це певною мірою — захисна реакція, опір людини перетворенню її на звіра.Тому це природне явище, що оберігає людську психіку від зламу та розлюднення.

Причому на ПТСР страждають лише люди, які безпосередньо пережили страшний досвід.Ті, хто зіткнувся не просто зі смертю близьких людей, але саме бойових товаришів — коли існує реальна загроза загинути самому.Або ті, хто розбирають завали після вибухів, збирають частинами тіла загиблих.А ось звичайні спостерігачі здалеку — читачі інтернету, глядачі телевізора, що навіть сильно переживають і пропускають через свою психіку весь жах і трагізм того, що відбувається, можуть отримати лише легкий (для особливо чутливих — тяжкий) психічний розлад, але не ПТСР.

ПТСР часто плутають із депресією, проте депресія — зниження життєвого тонусу, апатія, втрата інтересу до життя.ПТСР — це підвищення тонусу, але підвищення деструктивне, здатне призвести до знищення людської особистості.

Після завершення активної частини бойових дій Україна матиме не лише свій «план Маршалла» щодо відновлення зруйнованої економіки.Україна (якщо влада сама собі не нашкодить) матиме і свій підтриманий на міжнародному рівні план реабілітації жертв ПТСР: найкращі світові психотерапевти, найкращі методики та клінічні протоколи, найкращі реабілітаційні програми.Вже зараз українські психотерапевти активно співпрацюють з ізраїльськими, чий досвід (із зрозумілих причин) — один із найексклюзивніших і найзатребуваніших у світі, що підтверджується і при реабілітації жертв терористичної атаки 7 жовтня.

Та й свій власний досвід, накопичений за останні 10 років, унікальний та адаптований під реалії українського суспільства: наприклад, в Україні є відносно низький рівень домашнього булінгу та відсутній феномен «ефективного насильства» — як у російському телесеріалі «Слово пацана».Флагманською установою у боротьбі з ПТСР вважається Центр психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров’я України, здатний лікувати, за їхньою власною оцінкою, не менше 3,5 тис. осіб на рік.У перспективі невеликі профільні центри такого характеру будуть створені не лише за обласних лікарень, а й за багатьох міських та районних.Вже зараз величезну допомогу в реабілітації постраждалих надають волонтери — психологи та психотерапевти, що приватно практикують.

У Росії ж, схоже, буде все рівно навпаки: величезна кількість травмованих, що не піддається обчисленню.За даними МОЗ РФ, на даний момент від 3% до 11% військовослужбовців страждають від ПТСР у гострій формі, серед поранених ця цифра сягає 30%.

Зрозуміло, в російській системі охорони здоров’я теж є зрушення: з 1 липня 2023 року в районних поліклініках відкриваються кабінети медико-психологічного консультування та клінічної психології, мета яких — консультувати людей з легкими психічними розладами і виявляти тих, у кого виявлено симптоми ПТСРтерапія.

Однак два головні чинники у подоланні ПТСР, масових депресій, психічних розладів та повоєнних стресів — це державна система реінтеграції ветеранів бойових дій та постраждалого мирного населення у мирне життя та психологічна атмосфера, що панує у суспільстві.Якщо вона сприятлива, якщо до травмованих війною людей ставлення переважно братнє — з боку незнайомих та знайомих співвітчизників, коректне — з боку держави, більшість проблем за кілька років можна подолати.

У Росії ж в умовах міжнародної ізоляції проголошено «опору на власні сили».Успіхи російської клінічної психіатрії теж мають місце, проте є сумнів, що психічне здоров’я травмованих людей буде значною проблемою для повоєнної держави.Вже зараз відомо про кілька десятків убивств, скоєних носіями ПТСР, які прийшли з «українського фронту».

Втім, російські ізоляціоністи давно домагалися не лише політичного суверенітету, а й «незалежності» у технологічній та медичній сферах.«Куди ж тепер йти солдату? / Кому нести смуток свій?», — як співалося у відомій повоєнній пісні на вірші Михайла Ісаковського.

До речі, «Вороги спалили рідну хату» заборонили відразу ж після прем’єри 1949 року — мовляв, депресивна пісня неправильно описує «подвиг радянського народу».Трагічні емоції та людей із симптомами ПТСР намагалися ховати — наче їх і не було.Пісню воскресив лише за хрущовських часів Марк Бернес.Схоже, стан розпачу, жаху, депресії, безпритульності, покинутості та непотрібності очікує вагому частину російського суспільства в недалекому майбутньому.

В Україні ж активна робота з пошуку оригінальних методів боротьби з психотравмами розпочалася ще 2014 року.Взагалі ж, кожна війна чи масштабна народна трагедія — на зразок Чорнобильської катастрофи чи землетрусу у Вірменії 1988 року — вносить якісь новації до розуміння ПТСР та методів його лікування.Так, українські лікарі зараз стоять на порозі важливого відкриття: деякі з них досвідченим шляхом намагаються довести, що ПТСР можна вилікувати у повному обсязі та повністю повернути пацієнта до дотравматичного стану психіки.При такому підході лікування виявиться ступенем до психологічної гармонізації та збалансованого сприйняття реальності.А ось для багатьох росіян, що воювали, повернулися в мирне життя, реальність стане темною і безпросвітною.Їх може чекати те, що психіатри називають «важкою клінічною депресією», православні старці — «духовним пеклом», а сучасні футурологи — «no future, no hope».

А хіба хтось сподівався, що може бути інакше?