Історія виникнення Чоботарської вулиці у Харкові.

Чоботарська вулиця розташована у Холодногірському районі міста. Вона починається від вулиці Різдвяної і простягається на захід за вулицю Євгена Котляра, а в кінці підходить до залізниці, яка веде з північного напрямку до вокзалу «Харків-Пасажирський». Саме Чоботарська — чи не єдина з історичних харківських вулиць, назва якої жодного разу не змінювалась. І це далеко не єдиний цікавий факт в її історії.

Редакція сайту 057 за допомогою книги «Вулиці та площі Харкова» розповідає історію виникнення Чоботарської вулиці у Харкові.

У старі часи на тут жили ремісники, що виготовляли взуття — чоботарі, звідси й назва вулиці. Вона виникла наприкінці 17-го — на початку 18-го століття. Вже у 40-х роках 18-го століття Чоботарська дійшла до Дмитрівської дороги — нині Дмитрівська вулиця. Далі на захід лежали незабудовані ділянки землі, зайняті сіножатями та садами. Вони були огороджені ровом і валом, що проходив приблизно територією сучасної вулиці Малиновського. Проїзди через рів були лише на Різдвяній вулиці та Полтавському Шляху. Після прийняття «Положення» 1837 року про перебудову Харкова кам’яні будинки споруджували по лівій стороні вулиці, а на правій — дозволялося будувати дерев’яні, тому що вона не входила до межі міста.

У 30-40-х роках 19-го століття разом з Чоботарською вулицю називали також і Скринницькою. Поява другої назви була пов’язана з тим, що на Чоботарській знаходилася велика майстерня купця Скринника, в якій із простого валяного сукна темно-сірого кольору шилися українські свитки з відлогою. Ці свитки, відомі під назвою «скринок», мали великий попит в Україні. Цілими возами відправляли їх до Києва, Полтави, Чернігова, Дніпра, Херсона та Одеси. У другій половині 19-го століття на Чоботарській велися планувальні роботи, а у 1883 році частину вулиці замостили.

Наприкінці 19-го — на початку 20-го століття на вулиці селилися робітники розташованих поруч підприємств. Наприкінці 70-х років 19-го століття на Чоботарській жив відомий вчений, професор Харківського університету, а згодом академік Микола Бекетов.

10 жовтня 1905 року на розі Чоботарської вулиці та вулиці Малиновського сталося збройне зіткнення бойової дружини харківських робітників з «козаками», спрямованими розсіяти колону демонстрантів, які поверталися з мітингу на Ващенківській леваді.

У 1920-х роках вулицю повністю упорядкували: замостили, заасфальтували тротуари та озеленили. У 1930-му тут проклали трамвайну лінію, що з’єднала вокзал, Комунальний ринок і Клочківську вулицю.

У 1934 році на Чоботарській побудували завод різальних інструментів, перетворений у 1939-му на завод «Гідропривід». У післявоєнний період колектив підприємства вів успішну роботу із створення нової техніки. Завод виконував замовлення на будівництво гідроелектростанцій на Дніпрі. Унікальна гідроапаратура, яку виготовляло підприємство, використовувалася у станкобудуванні. В ті роки «Гідропривід» оснащував своєю продукцією нові автоматичні лінії, постачав насоси, золотники та інші агрегати гідросистем для ковальсько-пресового прокатного та металургійного обладнання, на бурові, в тому числі і на плавучі установки. Вироби підприємства, що стояли на рівні світових стандартів, мали великий попит в Україні і за кордоном.

На базі заводу «Гідропривід», який був провідним у галузі, працював Всесоюзний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут промислових гідроприводів та гідроавтоматики — головна установа цього профілю. Інститут вів плідну роботу щодо впровадження у виробництво гідропневмоавтоматики та створення електрогідравлічних приводів глибокого регулювання пневматичних систем управління. ВНДІ «Гідропривід» зробив великий внесок у створення єдиної системи гідравліки та пневматики для країн-членів Ради економічної взаємодопомоги. Крім «Гідроприводу», на Чоботарській вулиці знаходився потужний мілзавод.

Також на вулиці було розташовано Палац фізичної культури «Авангард», збудований за проектом архітектора Яновицького та завершений будівництвом після Другої світової війни за проектом архітекторів Вісневського та Святченка. У 1973 році відзначила свій 50-річний ювілей школа фабрично-заводського навчання «Фабрики імені Тинякова». Тільки за пів століття тут навчили 8,5 тисяч швачок, які стали «ядром» виробничого колективу фабрики.