Велика Новосілка — селище міського типу Донецької області. Кілька місяців поспіль ворог «працював» по ньому в режимі 24/7, розбираючи будинки на цеглини. До війни тут проживало від 5000 до 7000 населення. Зараз залишилось відсотків 10. Люди вимушені не те, що ховатись у підвалах, а жити в них.

Як живуть великоновосілковці — в репортажі 061.

«Немає цілого будинку і це не наслідок штурмових дій. Не можна сказати, якщо їх (росіян) зупинити, то обстріл зупиниться. Не можна заморозити війну. Чим ближче лінія фронту, тим більше їхньої зброї дістає по населеному пункту», — коментує пресофіцер 128 бригади ТрО Олександр Курбатов.

Він знає про цей напрямок не з чуток. Його бригада з квітня минулого року б’є окупанта на цій ділянці фронту.

«Найскладніше було тоді, коли величезна кількість артилерії та ракет летіли в нас. Це той ризик, який ти не можеш компенсувати ні фізичною формою, ні навичками. В тебе або влучать, або ні. Від тебе нічого не залежить. Хоча ні, ти можеш встигнути на штик лопати заглибити окоп. Між «виходами» та «приходами» ми копали. Підскакували, падали. Це було страшне. І так само тут — велика інтенсивність вогню», — каже він.

Після того, як росіяни захопили Нескучне, Велика Новосілка стала дуже легкою ціллю. Загарбницька армія методично знищувала квартал за кварталом Великої Новосілки, але окупувати не змогла.

«Після звільнення Нескучного, Старомайорського, Макарівки у них став менший спектр озброєння, яке б діставало до селища», — каже Олександр.

Населений пункт зараз на перший погляд порожнє, але якщо трошки приїхатися, то на вулицях можна зустріти місцевих мешканців. У деяких дворах розбитих багатоповерхових будинків також є ознаки життя: пластикові бутилі з водою, дрова, деінде висять випрані речі. Мешканці здебільшого сидять у підвалах.

Завдяки підказці одного місцевого, прямуємо до багатоповерхівки на 32 квартири. Раніше, до війни, в кожній квартирі жило по 2-3 людини, а нині на весь будинок залишилось 7.

Першими, кого зустрічаємо — подружжя Надія та Анатолій Бобир. Пенсіонери зізнаються, що півтора року живуть в підвалі. В під’їзді ми їх застали, можна сказати, випадково.

«Зараз тихо і ми вийшли в квартиру поїсти», — пояснює Надія.

Її чоловік додає, що в хаті немає вікон. Вибило внаслідок вибухів, тож, закрили плівкою. Води немає, світла, газу, зв’язку — також.

В підвалі в них є запас дров, води, стоїть буржуйка, балон з газом, пічка. Мешканці кожної квартири мають свої підземні кімнати. Пані Надія показала їхню з чоловіком.

«Колись це був районний центр. Все тут було і крамниці, і аптеки і різні відомства. Всі виїхали. Але зараз вже приїжджають (підприємці) до нас і хліб привозять, дещо з продуктів. Гуманітарну допомогу дають. В підвалі закатки були, ми їх забрали. Живемо нормально. Але скоріше б війна закінчилась», — говорить пані Надія.

Після невеликої «екскурсії підземеллям, дізнаємось, що ще в одній з кімнат зараз є люди. Ще одне подружжя Ірина та Петро. Вони завжди «вдома», бо Петро вже кілька років паралізований і прикутий до ліжка. Вони живуть в підвалі з 3 листопада минулого року, коли ворожий снаряд влучив в їхню квартиру і розтрощив стелю.

Жінка каже, що за цей час навчилась і дрова рубати, і сама собі медичну допомогу надавати, коли раптом серце «хапає».

Здається, що ці люди вже звикли до такого життя, хоча до цього звикнути неможливо. Вони спокійно говорять про те, що минулого року одного їхнього сусіда вбило ворожим уламком. Вони навчились жити без телефонів та інтернету. Але щодня вони просять бога аби війна закінчилась і в їхню Велику Новосілку повернулось мирне життя.