Більш відповідним самій суті росії гербом, замість двоголової курки-гриль, мала би бути карта московського метрополітену, яка схожа на занедбане павутиння недолугого старого павука. Колись швидкий та смертоносний для комах, він розтягнув своє плетіння між деревами, але час та хвороби забрали його силу і павутиння порозтягувалося та вкрилося дірками, через які не те що комахи, навіть сліпі кроти знайдуть дорогу та втечуть від кровопивця.

Центральна частина ще більш-менш вціліла. Інколи старий павук навіть її підв’язує та підлатує, але чим поодаль від центру – тим страшніші занедбаність та руйнування, пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі  на «Обозреватель».

Росія проти Західного світу. Бджоли проти меду… На думку кремля та більшості пришелепкуватих – Захід – то ворог. Цікаво, чого ж тоді більш-менш цивілізована частина росії так тулиться до власних західних кордонів? Там же клята згубна ворожа ідеологія та прогниле життя? Чи, все ж таки, цивілізоване життя і прийшло на росію із Заходу? Прийшло, постояло біля москви та міста на Неві та й не пішло далі…

Доки на москві з помпою відкривають нові блискучі бізнесові центри та конференц-холи на честь «композиторів», у тій же, такій російській, на думку кремля, Якутії відкривають біотуалети та місточки через теплотраси. На три сходинки. З помпою теж… Звісно, об’єкт поменше, то й помпа слабкіша. Та й грошей немає, навіть на «масковьську помпу».

Бідний край Якутія? Бідний, але не за ресурсами, а за тим, що вже близько 400 років знаходиться у павутинні кремлівських павуків. Край, який дає кремлю 82% алмазів, 82% сурми, 61% урану, 47% розвіданих запасів вугілля, 35% природного газу і нафти Східного Сибіру і Далекого Сходу та має додатковий потенціал понад 16 тисяч потенційних родовищ, і для якого відкриття біотуалету – свято…

3,1 млн кв. км. занедбаної території, до якої присмокталася російська «центральна» влада, виживає на підніжному кормі та існує не «завдяки», а «всупереч». І таких територій у «великій та безкрайній» – більше 90 відсотків.

26 грудня 1991 року Рада Республік Верховної Ради СРСР ухвалила декларацію про припинення існування СРСР. Імперія розвалилася і павутиння частково порвалося. Колишні республіки стрімголов втекли від «сов’єтського раю». Ті з них, хто зміг вистояти та стати незалежними, обрали поміж кремлівського дурману та волею, звісно, волю. Хтось не зміг впоратися з «історичною спадщиною розуму» і залишився з імперією, дурячи себе «незалежністю», а, насправді, залишаючись у павутинні. Білорусь, Вірменія…

Хоча Вірменія вже приходить до тями. Чи не занадто пізно? Вірменія зараз нагадує Угорщину 1955 року, яка спробувала втекти від Гітлера, намагалася підписати мирний договір із Совєтами, натомість отримала і німецьку, і, потім, радянську окупацію. Шанс у вірменів є і їхня влада робить певні кроки, щоб зректися радянщини та кремлівщини. Та чи зможуть вони пройти цей шлях до кінця? Чи зможуть вірмени скористатися нагодою, яку їм надала Україна своєю боротьбою з ворогом? Росії зараз не до вірмен. Їм би власну територію не втратити, а не те що лізти у Карабах!

Кавказькі проблеми для кремля існують не лише у Вірменії. Чечня… Якутія в мініатюрі. Така ж багата, і така ж сама жебрачка у складі імперії, як і Саха. Нафта, газ, вугілля, сіль. У 2023 році в Чечні видобуто близько 100 мільйонів карат алмазів, що становить близько 10% від загального видобутку алмазів у Росії. І найбільше на росії безробіття – це теж Чечня.

Ніколи у своєму житті свідома Чечня не хотіла бути частиною кремлівського павутиння. Історично Чечня завжди прагнула незалежності або автономії, протистоячи політичній і територіальній інтеграції (читай: окупації) з Росією. Збройні конфлікти, дві чеченські війни… Якою була б Чечня з Ахматом Кадировим, ми вже ніколи не дізнаємося, а от його послід, Рамзан, перетворив Чечню на осередок терористичної активності, пов’язаний з міжнародним тероризмом, поки що підконтрольний кремлю. На думку кремля…

Кишеньковий песик Рамзанка вже давно перетворився на скаженого лютого собаку, який становить загрозу для національної безпеки росії і створює напружені відносини всередині країни. Розкрадання алмазів та інших ресурсів республіки разом з прихильністю господаря дозволили йому створити власну армію. Та прихильність путіна вже давно вимушена. Бойовики кадирова розповзлися по усьому павутинню і готові за першої ліпшої нагоди показати росії, хто тут справжній господар.

Певним чином, сподівання чеченського та російського народу наразі співпадають. Свідома частина цих суспільств цілком розуміє, що принесе їм «ахмат-сила» – рабство. Справжнє середньовіччя, яке вже діє на території Республіки та все більше захоплює центральні регіони імперії. «Прості» росіяни на власній шкурі відчули, що таке «національна меншина» і хто «господар землі руськой». Дивлячись на роздуте від повільної отрути обличчя головного тік-токера, який вже перетворився на кота Шредінгера, і не зрозуміло, чи живий він чи мертвий, з’являється думка, що кремль з путіним врешті-решт вирішили позбутися Рамзанки. Маючи таку шалену історію двійників, чому б не прибрати справжнього кадирова та не поставити замість нього схоже опудало? За досвідом путінів…

Дурний павук поліз на Україну, послабивши і без того прогнивше павутиння. Диктатура тріщить по швах. Україна стала каталізатором цивілізаційних процесів для росії, вказавши іншим народам, національностям та націям, що «король-то голий»! Сповнений лютої зневаги та ненависті навіть до власної «титульної» нації, путін не залишив ніякої надії «малим народам дружньої сім’ї» на будь-які покращення приниженого існування. Надивившись на те, як кремль обкрадає, вбиває та ґвалтує росіян, «брати менші» готові вже стрімголов тікати з такої «сім’ї». Чи є надія на нову «біловезьку пущу», адже сама пуща знаходиться на території колись вільної країни, яка стала довічним сателітом кремля? На «білоруську» – ні, скоріше вже на «якутську» чи Сибірську «пущу».

Чому путінська росія досі не розпалася на дрібні держави? Що заважає старому павутинню остаточно втратити міцність та розірватися на окремі шматки? Павук? Навряд чи. Старий, знесилений, розумово недієздатний, з послабленою та розхитаною вертикаллю влади, з безглуздою війною та економічним занепадом, він вже не здатний контролювати та відновлювати павутиння. «Потужна центральна влада» вже так остогидла регіонам, що сподіватися на її цементуючі властивості стало утопією. Репресивна та каральна система? Що є, то є. Але війна з Україною послабила навіть внутрішню систему терору. Безумовно, автозаків на росії набагато більше, ніж «армат», але ж на всіх не вистачить! Були б оті «всі»!

А от саме з «усіма» на росії найбільша проблема. Слабка ідентичність окремих регіонів призвела до того, що більшість жителів країни ідентифікують себе як росіяни, а не як жителі конкретного регіону. Утопічна надія окупованих століттями територій бути причетними до великоімперського міфу призвела до появи національного узагальнення на тлі уявної меншовартості «малих» народів. Поразка путінської росії у війні з Україною важлива не тільки для українців та світової демократичної спільноти. Для Якутії, Сибіру, Карелії та інших «додатків» до кремлівського центру поразка кремля – чи не єдиний шанс вирватися з павутиння та відчути справжнє вільне життя.