На базі нещодавно відкритого Центру ветеранського розвитку при Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» відбулась зустріч з журналістом, військовослужбовцем ЗСУ Павлом Казаріним і презентація його книги «Дикий захід східної Європи: як війна змінює нас», що стала переможцем конкурсу «Книга року ВВС» (2022) у категорії «Есеїстика».

На подію зібрались полтавці, вимушені переселенці, науковці, студенти, курсанти кафедри військової підготовки Полтавської політехніки. Серед почесних гостей завітали заступник начальника Полтавської обласної військової адміністрації Олексій Бруслик, заступниця начальника Вінницької обласної військової адміністрації Наталія Заболотна та ректор Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», доктор економічних наук, професор Володимир Онищенко, які відзначили актуальність проведення таких зустрічей у форматі дискусійних клубів. 

Двогодинне спілкування було надзвичайно насиченим. Говорили про все, що турбує зараз і цивільних, і військових – про реалії українсько-російської війни, побачені очима непрофесійного військового, бойове побратимство, мобілізацію і соціальний контракт з державою, зміни ідентичності людини, формування сучасного інформаційного простору нашої країни, загрози виборчому процесу під час воєнного стану, прогнози щодо можливої «другої фази» війни та історичний шанс України переписати свою біографію і військові підручники для професіоналів всього світу.

«Взагалі я планував, що презентація цієї книги відбудеться у 2022 році, але до війни ми встигли зробити лише одну презентацію – в Маріуполі, в лютому, за пару днів до початку війни. З 25 лютого 2022 року я в Збройних Силах України, і завдяки командуванню перша презентація була у 2023 році. Закриваю зараз гештальти, які планувалися на минулий рік, оскільки у 2022 році на це не було часу. 

До війни намагався все планувати наперед, але армія трохи корегує цю звичку й ти розумієш, що віддалене майбутнє не зовсім тобі належить. Тож коли станеться можливість повернутися до цивільного життя, тоді я вже почну розмірковувати про довгострокові плани та написання нових книг. Поки про це думати ще  зарано», – розповідає автор книги.

За словами Павла Казаріна, вибір міст для презентацій – справа далеко непроста,  адже її можна провести, коли захисників виводять на ротацію. Під час цієї ротації він отримав дозвіл зробити презентацію в Житомирі та Полтаві: «Я дуже радію, що в мене є змога дістатися вашого чудового міста. Дуже люблю Полтаву, в мене тут багато друзів. Один зі своїх нещодавніх днів народження я відсвяткував саме тут. Люблю затишні міста і Полтава – це якраз про затишок, про комфорт, про відчуття безпеки, а в наш час це дуже важливо». 

Зауважимо, що Павло Казарін не вважає себе фаховим військовим і тим паче експертом з військових стратегій, тому може висловлювати лише окремі припущення і особисті міркування про загальні процеси. Спікер говорив про трансформації в армії та суспільстві, адже війна стала універсальним знаменником для різних нас, оскільки всі ми стали свідками цих подій та пережили спільний досвід війни.

«Раніше Україна прагнула вступити в НАТО та мала надію, що Європа її захистить, тепер Європа розраховує, що Україна захистить її. Для перемоги в цій війні нам потрібні три  ресурси – гроші, зброя і люди. Гроші нам можуть надати, зброю нам можуть поставити, однак єдині люди, які можуть звільнити окуповані території України, живуть тут.

Історія будь-якої держави – це історія про соціальний контракт, про неформалізовану систему домовленостей. Довгий час історія про обов’язки громадянина складалася лише з необхідності сплачувати податки. 24 лютого 2022 року в історії держави виникла необхідність того, щоб обов’язки громадянина зросли із дотриманням чинного законодавства, йдеться про захист батьківщини. Багато людей пішли віддавати борг державі. Якщо людина не хоче йти на фронт, піклуючись про своє життя, я це можу зрозуміти. Але якщо людина починає шукати виправдання «нехай воюють військові», «в державі корупція» – це виглядає як спроба переписати соціальний контракт з державою заднім числом. Це нечесно, і такі пояснення мені важко зрозуміти.

Ця війна перепише військові підручники в усьому світі, адже це найбільша війна за останні 70 років. Її особливість в тому, що воюють дві кадрові армії, на відмінну від інших війн (де конфлікт армії з партизанами). Наш досвід здатен переписати підручники про війну. Дрони, ракети, сучасні військові технології – це про нашу сучасність, і ми маємо цей досвід. Це вирішальна мить, адже раніше з історії в України не було шансів перемогти (мало ресурсів, прихильників), зараз ми здатні дати гідну відсіч та відвоювати свою незалежність», – прокоментував Павло Казарін. 

Про бойове побратимство військовослужбовець розповідає: «З 25 лютого 2022 року я у лавах Збройних Сил України. Спочатку ми мобілізувалися у Києві, потім Сіверський Донецьк, Миколаївщина, Харківщина. У цьому році був Бахмут і Гуляйполе. В армії зараз можна зустріти будь-кого. Я зустрічав там доларових мільйонерів, людей з бізнесу, ІТ-сфери. Дуже часто там можна зустріти людей, чиї обличчя тобі знайомі, тому що армія зараз перетворилася з місця, де служать кадрові люди в справді народну, де є представники будь-яких професій, геть усіх регіонів, і де є люди, які могли сказати, що вони досягли чогось у своєму житті. Єдине, що забезпечує тобі твоя впізнаваність – швидше народжується довіра до тебе, коли опиняєшся в новому підрозділі.

Людям, яким не встигли пояснити, що в армії так ніхто не робить, почали робити речі з категорії «а що, так можна було?». Якщо до цього, коли я спілкувався із військовими, то здебільшого очікував почути ті самі біографії: кадровий військовий, який все життя готувався, щоб стати офіцером, проходили через АТО й ООС. Після 24-го лютого ти міг раптом зрозуміти, що у твоїй роті кулеметник — це цирковий мім із позивним «Шиш». Люди різних професій змогли дуже модернізувати класичні методи війни, адже почали експериментувати, базуючись на власному професійному досвіді у цивільному житті».

Книга «Дикий захід східної Європи: як війна змінює нас» була написана наприкінці 2021 року. У планах автора на 2022 рік було менше працювати й більше подорожувати. Єдине місто, в якому встигли провести презентацію до повномасштабного вторгнення – Маріуполь. Після того за два тижні почалася війна і стало зрозуміло, що про цю книгу не буде змоги згадувати. Автор навіть думав, що ця книга не зможе пережити 24 лютого. А видавництво «Vivat» написало: «Чому ти дивуєшся, ти писав про зміни, що відбуваються в країні, яка опиняється у війні» і додруковує наклади. Книга, побудована на публікаціях Павла про події за останні десять років, торкається прийняття власної національної ідентичності, самоідентичності, впливу початку війни на початок процесу трансформацій в суспільстві тощо. 

«Відверто скажу, ця книга, зокрема, про те, як змінюється ідентичність. Ідентичність людини визначається сумою подій, що трапились на нашому життєвому шляху, і так само сумою подій, які в нашому житті не трапились.  Інколи я в соціальних мережах помічаю людей, які нещодавно знайшли для себе ідентичність. Як будь-які неофіти, вони всі дуже завзяті. Насправді, когось це дратує, але мене – навпаки, тому що, по-перше, колись я був таким, і я розумію, що кожен такий – це +1 в нашу спільноту. Дуже важлива трансформація, яка відбувається на наших очах», – продовжує Павло Казарін. 

Зустріч продовжилась спілкування у невимушеному форматі «вільного мікрофону», обміну думками. Серед найактуальніших – формування сучасного інформаційного простору нашої країни, мобілізація, загрози війни для державного ладу. 

 «Дякуємо, що завітали до Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»! Конференц-зал був заповнений глядачами, які вирішили змістовно провести цю суботу – як шанувальниками творчості, так і охочими до дискусій громадянами, науковцями, студентами і курсантами кафедри військової підготовки Полтавської політехніки. Або якщо точніше – у залі зібрались усі, кого безпосередньо торкнулась війна – у кожного з нас як не рідні, так друзі уже воюють, волонтерять, і, безумовно, у кожного є досвід донатства.

Ми почули досить потужні меседжі, що спонукають переосмислити наші непрості реалії. Дякую нашому гостю за чудову зустріч, дякую заступнику начальника Полтавської обласної військової адміністрації Олексію Бруслику за підтримку ініціатив Центру ветеранського розвитку Полтавської політехніки, дякую колегам і студентам!

Україна переможе! Слава ЗСУ! Слава Україні!», – прокоментував ректор Полтавської політехніки, професор Володимир Онищенко.

Ректор звернувся до спікера за порадою для курсантів кафедри військової підготовки Полтавської політехніки, які під час війни прийняли рішення стати фаховими офіцерами, як до військовослужбовця, який виконував бойові завдання попри відсутність військового досвіду у минулому і який усвідомлює принцип взаємодії у сучасній армії. Павло Казарін відзначив, що «дуже круто воювати зі справжніми кадровими офіцерами і їх дуже не вистачає», але побажав молоді ніколи не мати можливості застосовувати отримані знання з військової справи, хоча в наших реаліях це побажання складно втілити.

До дискусії також долучились науковці Полтавської політехніки – Тетяна Кушнірова, Оксана Ілляш, Андрій Конюк. Символічно, що доктор філологічних наук, професор кафедри германської філології та перекладу Тетяна Кушнірова у 2013 році захистила свою докторську дисертацію у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського, де працював батько Павла Казаріна – це була перша докторська дисертація, написана і захищена українською мовою у головному університеті Криму. 

Захід завершився автограф-сесією для читачів, які придбали примірник книги.

Нещодавно у Полтавській політехніці обговорили потенціал області у програмі реінтеграції ветеранів до цивільного життя, привітали випускників кафедри військової підготовки, у пам’ять про захисника Євгена «Малі» Браха на базі політехніки відбувся обласний фізкультурно-оздоровчий захід, на честь полеглого захисника-студента політехніки перейменували вулицю, а в університеті триває робота над проєктом меморіального комплексу, 

Медіацентр Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»