До редакції «Полтавщини» звернулася родина полтавця Віктора Сологуба. Чоловік мав насичене життя, а за військові подвиги нагороджений «Знаком пошани» і відзнакою «За звитяги та вірність». На жаль герой загинув під час контрнаступу звільняючи від окупантів Запорізьку область.

Дружина військового Світлана розповіла про життя свого чоловіка:

— Віктор народився 26 січня 1964 року у селі Щербані Летичевського району Хмельницької області. З 1981 по 1986 роки навчався в Дніпропетровському металургійному університеті. Ливарник за освітою.

У 1987 році був призваний на строкову службу в Конотоп. Служив у танковій частині, був командиром взводу. Того ж року, в травні, направлений у Чорнобиль ліквідатором на АЕС. Працював начальником хіміко-дозиметричної лабораторії. Разом із командою виходив на саркофаг і вимірював рівень радіації.

Від редакції: У 2017 році Віктор дав інтерв’ю телеканал PTV біля підніжжя пам’ятника ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Тоді він сказав, що не доречно говорити про фінансову допомогу чорнобильцям, бо країна знаходитися у стані війни й краще владі направить ці кошти на армію і допомогу людям, які проживають у зоні бойових дій.

У 1988 році Віктор приїхав у Полтаву. Влаштувався молодим спеціалістом на турбомеханічний завод. Тут працювало багато випускників з його університету та друзів. Пройшов шлях від майстра дільниці до заступника директора по виробництву.

Я сама родом із Херсону зі славної Чорнобаївки. У нас із Віктором є спільні родичі. Так ми й познайомилися. У 1989 році він запросив мене у Полтаву. Приїхала я сюди через рік і закохалася у це місто. Сказала чоловіку, що ми тут залишимося і будемо будувати спільне майбутнє. В 1991 році у нас народився син Іван.

У турбомеханічному заводі діяв чудовий клуб молодої сім’ї. Віктор був капітаном команди КВК «Діти лейтенанта Шмідта». У нас було дуже цікаве життя. Коли я приїжджала у Херсон і розповідала, як ми у 90-х живемо в Полтаві, то наші родичі дуже дивувалися. Турбомеханічний забезпечував комфортом. Була хороша база відпочинку. Колектив дружив. Коли прийшли сумчани і викупили завод, то почався безлад. Віктора тоді призначили начальником ливарного виробництва на Затуриному.

У 2005 році чоловік перейшов на Полтавський тепловозоремонтний завод на посаду головного металурга. Він сам створив цей відділ. Розпочинав там металургійне виробництво й удосконалював його.

Потім Віктора попросили повернутися на ПТМЗ. У 2013 році він став заступником начальника заводу. Згодом перейшов на «Електромотор». Коли йому виповнилося 52 роки, вирішив вийти на пенсію. 8 років Віктору скоротили, як ліквідатору на ЧАЕС.

На пенсії Віктор дуже любив рибалку, збирати гриби, їздити на дачу. Коли він загинув і прийшли його речі, то в мішкові лежала вудочка. Я плакала. Навіть на війні він знаходив час порибалити…

З початком повномасштабної війни Віктор сам пішов у військкомат. Хоча йому було вже 58 років і він мав різні хвороби — проблеми зі спиною і виразку. Проблеми були із ходьбою, від зупинки додому 40 хвилин йшов пішки, він руками переставляв собі ноги. Віктор сказав, що пішов у військкомат, бо у військовому білеті написано, що під час повної мобілізації повинен протягом 40-денного терміну відвідати військкомат.

13 березня вони виїхали у Львівську область. Місяць він провчився в Інституті сухопутних військ. Далі працював командиром на танку Т-72 у 33-ї окремій механізованій бригаді. Мав звання старшого лейтенанта.

У 2022 році бригада Віктора воювали на Донецькому напрямку. Чоловік отримав за бойові дії дві нагороди, зокрема відзнаку за бої на Лимані. Воював і під Бахмутом. Вітя був скромний, коли я нього запитувала чим він займається, говорив «Каву п’ю. Курю». Не хотів засмучувати.

В лютому цього року він з екіпажем поїхав в Польщу на навчання на танку Leopard. Це була перша група на навчаннях з України. До них на тренування приїздив президент Польщі Дуда. На початку березня хлопці повернулися. Вітя став командиром таку Leopard.

З початком контрнаступу Віктор був залучений на Запорізькому напрямку. 29 липня підбили його танк Leopard в районі села Роботине. Пряме влучання в башту, де робоче місце Віктора. Він загинув, три інших хлопці із його екіпажу вижили. Один у дуже важкому стані, обгоріло 80% тіла.

Офіційно Віктор рахується безвісти зниклим. 11 серпня у військкоматі мені сказали, що забрали танк із сірої зони й в ньому знайшли обгорілі рештки Віктора. Захисникам дають статус безвісти зниклий поки не пройде ДНК експертиза — юридичне підтвердження що загинув. Слідчий прислав фотографію, там був ланцюжок Віктора. Командир прислав його жетон і посвідчення учасника бойових дій.

Віктор був чудовим сім’янином. Я завжди говорила, що за ним, як за кам’яною стіною. Він був дуже гарним чоловіком, багатьом, другом. Такі люди рідко зустрічаються. У Віктора двоє дітей — син Іван і дочка Людмила та дві внучки — Дмитро і Лілія.

«Полтавщина» висловлює щирі співчуття родині Віктора Сологуба.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»