У суботу, 9 вересня, мешканці Одеси знову вийшли на мирну акцію протесту. Люди вимагають, щоб гроші на ремонт Київського районного суду Одеси та Театру юного глядача пішли на потреби ЗСУ.

Про це повідомляє кореспондентка 048.ua.

Більше тисячі одеситів зібралися біля будинку мерії з плакатами “Все для перемоги”, “В першу чергу ЗСУ” та “Дрони на фронт”.

Мітингуючі вимагають, щоб гроші, які мерія виділила на ремонт Київського районного суду та ТЮГу віддали військовим на їхні потреби

Одна з учасниць протесту — Ганна Коваль. Вона стоїть з портретом свого загиблого чоловіка. Він загинув на війні ще на початку літа, але поховали його тільки тиждень тому через те, що родина не могла знайти тіло чоловіка понад два місяці. Ганна вважає, що витрачати гроші на ремонт суду — неправильно. За її словами, допомагають нашим чоловікам на передовій тільки волонтери, які за останні кошти простих людей купують турнікети та інші військові потреби.

“Ви розумієте, що хлопці стікають, як кажуть медики. У мого чоловіка було поранення лише в ногу, але він загинув. Знаєте чому? Тому що у нього не було нормального турнікета, а був тільки поганий китайський турнікет. І він помер за годину від втрати крові. У нього не було поранення у грудну клітку, голову, нікуди! Лише в ногу”, — каже Ганна.

Влада повинна поважати людей, бо саме люди обирають її. Ці кошти мають йти на ЗСУ, вважає учасниця мітингу.

“Вони вважають, що ми дурні. Труханов нікого не втратив, а ми втрачаємо кожного дня: батька, сина, чоловіка. Так не може бути. Влада пише ці пости, що все добре та нормально. Вони деяким військовим забороняють звертатися до волонтерів. Ви знаєте це? І ми за останні кошти покупаємо турнікети. Це як взагалі? Ми в якій країні живемо?”, — говорить жінка.

Андрій Капіца приходить не перший раз на мітинг. Чоловік теж проти того, щоб 106 мільйонів йшли на суд. Хоче, щоб гроші спрямували на війну. Андрій — старший бойовий медик 68-ї окремої єгерської бригади. Воював 14 місяців. Каже, що точно знає, на що потрібні гроші.

“Гроші треба на машини евакуації. Я займався евакуацією безпосередньо з гарячих точок й до стабілізаційного пункту. Машини — це розхідник. Вони потрібні. Також дрони, щоб ми бачили ворога, щоб нас не вбивали. Нам потрібні автівки евакуації вже для загиблих людей, щоб не хоронили у закритих домовинах. Це нам потрібно”, — каже військовий.

З турнікетами — окреме питання, говорить Андрій. Чоловік проводив навчання по турнікетах і показував, як рвуться неякісні турнікети.

“Турнікети потрібні в першу чергу. І в окремих батальонах чи ротах потрібен не один, чи два, а 4. Якщо йде розмінування території саперами, то на одну людину треба мінімум 4 турнікети”, — каже Андрій.

Волонтерка Катерина Ножевнікова перша почала виходити на одиночний пікет. Жінка не очікувала, що стільки людей підтримає цю ініціативу.

“Це круто, що суспільство відгукнулось і що це не тільки в Одесі. Але я пишаюсь, що ми якось задали цей темп й перейшло від “підтримки з дивану” до якоїсь дії. Бо це — найважливіше питання, яке ми можемо поставити нашій владі. Я вийшла сюди, бо я не можу більше спостерігати, коли щодня ми маємо купу питань, які не закриваються державою”, — каже волонтерка.

Люди вийшли не проти влади, а до них, зазначає Ножевнікова.

Якщо ми розуміли б, що немає коштів (у держави, — прим. ред.), ми б всі знімали останню білизну і віддавали б тим, кому потрібно. Але ми постійно бачимо запити, що не вистачає: дронів, турнікетів, ліків, човнів.. На жаль, я можу продовжувати безкінечно. А з іншого боку ми бачимо тендери, у нас в Одесі почалось все з суду, потім додались ялинки, а потім додалась ще купа тендерів. І суспільство питає, чому ми повинні віддавати останні кошти, а держава …”, — каже Катерина.

Ці жінки втратили своїх чоловіків на війні.

Люди стояли понад годину. Співали гімн України, пісню “Ой у лузі” та скандували “Слава Україні — Героям Слава”, “Гена-трус” та “Гена виходь”. Але ні журналісти, ні люди міського голову не побачили.

Мітингуючі не збираються зупинятися. Кажуть, що будуть виходити, доки влада не почує їх.

Нагадаємо, що ці акції протесту тривають вже не перший день.