4 серпня український народ учергове щиро порадів успіхам СБУ: викрила й заарештувала чергового зрадника, шпигуна, котрий нібито дуже багато шкоди наніс ЗСУ своєю підривною діяльністю. Повідомлення з офіційного сайту СБУ та її офіційних сторінок побачили мільйони українців: воно швидко поширилося в Єдиних телевізійних новинах, ЗМІ та на безкрайніх просторах Інтернету.

Посудіть самі, один заголовок чого вартий: «СБУ затримала на Полтавщині соратника Киви, який наводив російські „Гради“ на бойові позиції ЗСУ під Донецьком». Звучить!

А далі — текст: «Служба безпеки затримала депутата однієї із селищних рад Полтавської області, який коригував російські обстріли по передових позиціях Сил оборони на східному фронті.

Посадовець входив до близького оточення екснардепа від забороненої партії ОПЗЖ Іллі Киви і до 24 лютого 2022 року неодноразово звертався до нього щодо вирішення бізнесових справ. Для отримання розвідданих про дислокацію українських військ, депутат сільради «в темну» використовував своїх знайомих, які виконували бойові завдання на Донецькому напрямку. Під час дистанційного спілкування з військовими він вивідував у них детальну інформацію про місця їхнього базування та можливого переміщення на лінії фронту.

Потім отримані відомості позначав на електронних картах і публікував їх на власній сторінці у Фейсбуці, яку активно «моніторили» представники російських спецслужб.

Таку інформацію агресор у подальшому використовував для коригування обстрілів позицій українських захисників, у тому числі зі ствольної та реактивної артилерії (зокрема «Градів»).

Крім того, фігурант викладав у соцмережі власні коментарі, в яких намагався дискредитувати командний склад підрозділів ЗСУ.

Встановлено, що провокаційні дописи посадовця неодноразово «підхоплювали» російські телеканали для підготовки фейкових сюжетів про війну в Україні.

Наразі коригувальнику повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (несанкціоноване поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань).

Суд обрав йому запобіжний захід — тримання під вартою без права внесення застави. Триває розслідування для встановлення всіх обставин злочину. Депутату загрожує до 8 років позбавлення волі.

Крім того, перевіряється інформація про можливу співпрацю фігуранта з нардепом-втікачем Кивою після початку повномасштабного вторгнення рф».

Прочитавши публікацію СБУ, я палала праведним гнівом щодо цього мерзотника-депутата, зрадника й корегувальника. Як і інші громадяни, котрі в коментарях вимагали над ним розправи без суду й слідства, довічного ув‘язнення й іншого жорстокого покарання за законами воєнного часу.

Буквально через кілька годин Інтернет-видання «Полтавщина» уточнило, що мова йде про депутата Білицької селищної ради Павла Гунжеля. І тоді на захист пана Павла з’явилися коментарі тих, хто його знає особисто, по громадській і депутатській діяльності: він український патріот, учасник Майдану, розслідувач, котрий після повномасштабної агресії Росії у своїх публікаціях у Фейсбуці (ФБ) викривав корупцію, непотизм, розкрадання в ЗСУ, недолугі розпорядження командування бригади, що призводили до невиправданих людських втрат.

Офіційно ж Павла Гунжеля звинувачують тільки в тому, що він у своїй публікації у ФБ у липні, зокрема, про штурми тероборонівською піхотою бетонованих укріплених позицій рашистів, один раз опублікував карту воєнних дій, про що, впевнена, вже багато разів глибоко пошкодував.

До речі, сама стаття Павла Гунжеля до цього часу не вилучена спецслужбами з його сторінки у ФБ, що свідчить про те, що мапа втратила актуальність, може, навіть на момент її розміщення у соцмережі. Та й хто повірить, що ворог черпає розвідувальну інформацію винятково з ФБ і тільки й чекає, коли якийсь користувач викладе на своїй сторінці шматок карти, подібно до того, як мало не щодня використовують у своїх відео військові аналітики (але розуміємо, що з дозволу військових). Чи у рашистів немає супутникових знімків, розвідувальних дронів, польової й електронної розвідки?

Я жодним чином не виправдовую Павла Гунжеля. Але переконана, що у нього, людини із загостреним почуттям справедливості, не було злого умислу. Так, він засновник і редактор газети «Хроніки громад», але не є професійним журналістом: учителював, потім зайнявся фермерством, люди обрали депутатом. А представники мас-медіа в переважній більшості знають: щоб не отримати судовий позов, перед оприлюдненням якогось «гострого» матеріалу необхідно показати його медіа-адвокатам на предмет допублікаційної юридичної ексрпертизи. А ті б, поза сумнівом, заборонили б йому публікувати мапу. І з Павлом не трапилося б того, що трапилося.

Громадськість Полтавщини глибоко обурило те, що СБУ офіційно оприлюднила інформацію, яка завідомо дискредитує людину й створює відповідну громадську думку. З одного боку, кому ж іще вірити, як не СБУ? Це ж не контора «Рога і копита»! Втім, таке враження, що тим, хто в СБУ писали той прес-реліз, подобаються прийоми рашистських пропагандистів на кшталт Скабєєвої та Соловйова: на чорне — біле… То хіба це не зловживання довірою громадян, з податків яких спецслужбісти отримують чималу зарплатню?

Ну навіщо, як у народі кажуть, натягувати шкірку на кисіль і роздувати муху до розмірів слона? Чи тому, що «розмістив карту» звучить якось прісно й менш інтригуюче, ніж «соратник Киви», «корегувальник, який (багато разів? — Авт.) наводив ворожі „Гради“ на бойові позиції ЗСУ», «вивідував інформацію», «публікував відомості на електронних картах, які розміщував у ФБ», «намагався дискредитувати командний склад підрозділів ЗСУ»?

Мимоволі пригадалася улюблена приказка колишнього голови СБУ Євгена Марчука, якого я знала особисто: «Так-то воно, так! Тільки не Іван Іванович, а Петро Петрович. І не він украв шапку, а в нього вкрали шапку».

Я розумію, що нове керівництво СБУ хоче поліпшити імідж спецслужби, під час правління Януковича «нафаршированої» агентами Кремля, катастрофічно зіпсований «діяльністю» її голови Івана Баканова, але ж не такими «відліхтарними» методами, після яких складається враження, що чи не кожний п‘ятий українець «сєпар» і шпигун! Інакше яка тоді різниця між злочинцем і силовиком?

Так, Павло Гунжель критикував командування підрозділів ЗСУ. Але за те, що чомусь полтавські тероборонівці потрапляли під «дружній» вогонь наших же «Градів», значить, хтось же давав артилерії координати наших військових, видаючи їх за окупантів. Були й інші подібні випадки з пораненнями та смертями. Зрозуміло, що війна не буває без втрат. Але ж завідомо кидати людей на «м‘ясні штурми» — це інше. У нас немає такого демографічного ресурсу, як у 140-мільйонної Росії. З того боку гинуть гірші — зеки, вагнерівці, а з нашого — кращі, золотий генофонд нації. А цим не хоче зайнятися СБУ? А фактами розкрадання, проходження служби діток під командуванням татусів, про які теж писав Павло Гунжель у тій злощасній для нього публікації?

Коли тодішній нардеп Ілля Кива «не злазив» з усіх центральних телеканалів, він допоміг депутату Павлу Гунжелю порушити кримінальне провадження проти турецької компанії «Онур» за незаконні кар‘єри. Так у цьому — громадський інтерес, а не бізнесовий, як пише СБУ. І немає ніякої дружби між Гунжелем та Кивою. А те, що Кива став відвертим зрадником і зумів утекти з України, так це клопіт не пересічного громадянина, а спецслужб, погодьтеся.

І ще. Порада прес-офіцерам УСБУ в Полтавській області: хоча б формально дотримуйтеся елементарної логіки. Адже колаборант ніколи не боротиметься проти корупції в українському війську, він їй радітиме й толеруватиме, аби вона й далі процвітала махровим цвітом. І тільки український патріот не байдужий до негараздів у ЗСУ, що знижують їхню боєздатність.

Розумію, що критика не подобалася деяким командирам зі 116-ї бригади. Як вона не подобалася, приміром, міністру оборони Олексію Резнікову, коли журналісти викрили розкрадання у відомстві на мільйони доларів. Але така місія у громадських активістів і преси.

Представники громадських організацій зустрілися з Інною Усовою, речницею УСБУ в Полтавській області. Серед них, зокрема, була й вдова полтавського блогера Миколи Куркова, друга Павла Гунжеля, який загинув разом із іншими тероборонівцями взимку ц.р. і вважається зниклим без вісти, адже їхні тіла не змогли забрати з поля бою. Розмова була дуже непростою й емоційною. Їй навели чимало красномовних фактів. Інна Юріївна навіть розплакалася.

Хочеться сподіватися, що для керівниці прес-служби це був дуже важливий у її професійному житті день, коли вона зрозуміла, наскільки треба бути відповідальним за кожне написане слово, адже за ним — людські долі, а суспільство не потерпить брехні й несправедливості…

Людмила СТЕЛЬМАХ (КУЧЕРЕНКО), президент правозахисної ГО «Полтавський медіаклуб»