До повномасштабного вторгнення Оксана працювала помічником арбітражного керуючого, а також надавала людям бухгалтерські послуги. З 2014 року допомагала волонтерам та волонтерським організаціям Бердянська. Жінка не стала свою проукраїнську позицію і після того, як росіяни окупували місто. 

Історію жінки розповіло видання «Приморка City». 

Жінка згадує, що Бердянськ був захоплений вже 27 лютого. Потім в місті було обмежено ввіз продуктів, банки припинили роботу, почав зникати зв’язок. Люди скоординувалися та почали виходити на проукраїнські мітинги. Міська влада відкрила гуманітарний центр в ЦДЮТ, подібні штаби облаштували по всьому місту на базі закладів освіти. Оксана приєдналася до волонтерів та розносила їжу маломобільним особам у своєму мікрорайоні.

Чоловік Оксани був підприємцем та мав ролет на центральному ринку. Коли ж окупанти почали вимагати російські ліцензії, він продав свій ролет, щоб не платити податки країні-агресору.

Згодом почалися перші випадки викрадень активістів, яких утримували на підвалі міськвідділу чи у 77-й колонії. 

Одного вечора близько 15-ти озброєних військових, приїхали до будинка Оксани в мікрорайоні Ліски. Це сталося після початку комендантської години, жінка не встигла почистити телефон та заховала його. Коли подружжя вийшло з будинку, окупанти були вже у дворі.

Ворожі військові проводили обшуки та знайшли телефон, в якому були українські новини і переписки з інформацією, хто що бачив. 

«Як я зрозуміла, на мене хтось доніс. Перед цим у порт зайшло судно, у соцмережах це активно обговорювали. Я натрапила на інформацію, що воно стоїть на 8-му причалі. Мені просто стало цікаво, де це, я загуглила, але не встигла почистити історію браузера. Вони побачили у мене схему порту, і почали погрожувати прямо на місці – якщо зранку в порту щось трапиться, вони вб’ють мене сокирою, яку знайшли у мого чоловіка», — згадує жінка. 

Після обшуку чоловіка та жінку повезли у колишній поліцейський відділок, де розмістили по різних камерах. Близько 01:30 ночі Оксану викликали на допит, який проходив на центральному вході будівлі. Потім був ще один допит в підвальному приміщенні, де зазвичай тримають затриманих.

Оксану почали звинувачувати у співпраці з СБУ, що в Бердянську вона є главою терористичної організації.

Оксана розповіла також і про те, що її катували струмом. 

«Я кричала і плакала, відчуваючи нестерпний біль. Допит тривав протягом 1,5-2 годин, – згадує жінка.

Коли подружжя потрапило у полон, їх розшукували син, сестра Оксани та інші люди, зокрема через міжнародні організації. Їм вдалося вийти навіть на москву. Відповідь звідти була така: «Не лезьте туда. Она сидит за свои убеждения. Это надолго».

Чоловіка Оксани відпустили за умови, що він напише пояснювальну записку, нібито неодноразово попереджав дружину не збирати дані по пересуванню російських військ. Він провідував її в колонії. 

Жінка згадала, як одного разу окупанти піддали жорстоким тортурам військовополоненого з полку АЗОВ, який перебував у полоні. 

«Йому якимось чином вдалося передати записку, яка потім опинилася на підконтрольній Україні території. Тій інформації надали розголос, і росіяни дізналися про це», — йдеться у матеріалі. 

У вересні Оксану відпустили. В день псевдореферендума, жінка нікому не відчиняла двері. Того дня вона пішла до своєї подруги, а вже через годину до неї приїхали з автоматами та питали про Оксану – звідки вони знайомі, чого вона приходила. З 1 жовтня на ТОТ ввели перепустки, без них виїхати на підконтрольну територію було неможливо. Тож, Оксана з чоловіком за день отримали ці перепустки, та 6 жовтня вирушили до Запоріжжя.

Вони довго не могли звикнути до того, що знаходяться на вільній території, жінку лякали машини і вона прислухалась до кожного звуку.

Зараз Оксана в Києві, разом з дітьми та онуками. Допомагає волонтерам. Крім того, вона була у Відні, де брала участь у конференції ОБСЄ. Перед представниками європейської організації вона розповідала про полон, тортури, про всі злочини росіян, свідком яких вона стала. Також передала свої свідчення слідчим ООН.