На війні військові мають вміти надати допомогу собі і своїм побратимам. Вони постійно проходять навчання з психологічної, тактичного та медичної підготовки. Всі їх дії мають бути доведені до автоматизму, а мислення має бути критичним. На фронті життя військових рятують парамедики, які буквально з окопів та під обстрілами витягають поранених бійців.

Історія парамедиків територіальної оборони м. Дніпро далі в репортажі 061.

Їй 47 років, у війську її знають, як бойового медика на псевдо «Таті». Він — водій медичної автівки. Його знають як бійця на позивний «Пума». Обидва — рятують життя наших військових та витягають поранених з-під обстрілів.

«З 2015 року служив в «Айдарі» протягом 2,5 років. Був механік-водій БМП. Нині тут. В один підрозділ з Тетяною потрапив. Вона мені сподобалась. З «Таті» у нас команда», — говорить боєць і додає, що крім того, вони пара і після перемоги обов’язково одружаться.

«Я той медик, який виносить хлопців з окопів, я парамедик. Медичної освіти не маю, але маю досвід життєвий — з дитиною його набула, коли дитина потрапила до реанімації. З 2014 року волонтерила, у 2015 році закінчила курси і тому я тут. Хлопці мають знати і досконально вміти надати самі собі допомогу і допомогу своїм побратимам, поки до них доїде евакуаційна бригада», — говорить «Таті».

На полігоні, де проходять навчання, вона вправно показує, як за допомогою назофарингеальної трубки можна врятувати бійця та «змусити» його дихати навіть у надскладних ситуаціях.

«Трубка ставиться в ніс, коли солдат знаходиться без свідомості, але він живий. Було кілька випадків, коли завдяки такій маленькій трубочці ми буквально рятували життя нашим хлопцям», — розповідає медик.

«Таті» пригадує, як рік тому довелось рятувати бійця, у якого були перебиті рука та нога і, як потім з’ясувалось, один з уламків потрапив до рота.

«На перший погляд не було таких поранень, від яких він би міг втратити свідомість. Але коли вставляла трубу, то помітила, що у нього в роті щось не те, було багато крові. Трошки пізніше, вже коли він був у шпиталі, ми дізнались, що у нього у роті був уламок. Коли мінний обстріл, хлопці закривають вуха та відкривають рота, аби їх не контузило і тоді уламок міг злетіти», — розповідає вона.

Військовий на позивний «Гудіні» у війську гранатометник, полює на ворожі БМП. На війні вже рік, в цивільному житті — металург.

Найскладнішим вважає перший день на війні, бо тоді був сильний обстріл, два хлопця отримали поранення.

«Медична допомога важлива, бо ми маємо вміти допомогти собі і побратимам ну і психологічна підготовка теж важлива, бо нас і авіабомби криють, і арта, і все, що тільки можна», — додає військовий.

«Пума» і «Таті» кажуть, що росіяни полюють на машини евакуації, постійно намагаються обстріляти.

«Екстремальні ситуації часто бувають. По нашій машині постійно цілять російські військові. Були перехоплення, чули що вони саме «Пуму» намагаються вполювати. Ще з 2015 року», — говорить водій бойового медичного буса.

«Ми домовитись, що мій водій не говорить свого позивного, бо на нього полюють», — уточнює «Таті».

Ще в 2015 році загарбники давали за «Пуму» 15 000 доларів, він говорить, що нині ставка зросла.

Парамедики згадують, як на них полював снайпер, як працювали лише на відстані 250 метрів від ворога і при цьому говорять, що головне — життя військових.

«Кожен наш виїзд це завжди ризик. Багато хлопців винесли з окопів. У нас є прикмета не рахувати», — додає «Таті».

Поки одні військові підвищують рівень медичної підготовки, інші — вчаться проходити смугу перешкод. Військові кажуть, що вона розроблена для більш якісної підготовки бійців, у тому числі і психологічної.

«Ця смуга максимально наближена до бойових умов. Це стандартна смуга перешкод, яку ми намагалися наблизити до стандартів НАТО. Такі смуги треба проходити постійно, аби всі дії були доведені до автоматизму. Найскладніша ділянка — це колючий дріт, бо треба якомога сильніше притискатися до землі.

Травми трапляються і тому тут чергує постійно бойовий медик», — каже командир підрозділу на позивний «Утьос».

Він родом з Дніпра, професійний військовий — третину свого життя присвятив армії (йому 34 роки, 11 з яких він у війську). Раніше служив у десантно-штурмових військах, а пару років тому вирішив звільнитись, хотів жити цивільним життя, але повномасштабна війна не дала.

Чоловік каже, що ворог несе великі втрати і вірить, що всі захоплені території скоро будуть звільнені.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”