Коли Реджеп Таїп Ердоган отримав президентський мандат ще на п’ять років, головною інтригою залишається – як це вплине на відносини із Заходом, Україною та росією.

У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували, що зміниться з перемогою Ердогана для України та світу. 

США і союзники по НАТО зустріли перемогу Ердогана досить стримано. Адже під його керівництвом Туреччина поглибила зв’язки з росією та у 2019 році закупила кілька ЗРК С-400. Через звинувачення в переховуванні ворогів держави, Туреччина блокувала заявку Швеції на вступ до НАТО. А агресивні дії турецького керівництва щодо Греції та Кіпру і підтримка Ердоганом Азербайджану у війні з Вірменією викликали роздратування Заходу. В Іраку та Сирії турецькі війська протидіють групі під назвою «Загони народної оборони» (YPG), яку США вважають одним із своїх ключових союзників, що протистоїть режиму президента Б. Асада у Сирії. Ба більше, під час виборів Ердоган звинувачував Сполучені Штати в бажанні позбавити його влади.

Тож не дивно, що Захід ставив на перемогу кандидата від опозиції К. Киличдароглу, який обіцяв зосередиться на налагодженні відносин із західними країнами і менше підтримувати росію у війні проти України. Киличдароглу заявляв, що поновить заявку Туреччини на вступ до ЄС і забезпечить виконання країною рішень Європейського суду з прав людини. Щодо присутності Туреччини в Іраку та Сирії Киличдароглу запевняв, що як президент він обере політику «невтручання» у справи інших країн.

Такі обставини дають підстави прогнозувати, що відносини між Анкарою та Вашингтоном будуть залежати від спроможності досягти компромісу. Адже Ердоган готовий торгуватися із Заходом, зокрема погодитися на приєднання Швеції до НАТО у разі повернення Туреччини в програму виробництва винищувачів.

Щодо перспектив політики Туреччини у Лівії, то з урахуванням багаторічних бізнесових інтересів там Ердогана, продовжиться його підтримка Уряду національної єдності Лівії проти повстанців на сході країни під проводом генерала Хафтара.

А от щодо російсько-української війни – політика Туреччини, скоріше, залишиться на межі балансування між інтересами росії та України. 

Найімовірніше, Анкара й надалі не визнаватиме російськими анексовані території, продовжить блокувати морські протоки, не допускаючи збільшення кількості кораблів флоту рф в акваторії Чорного моря. Продовжиться співпраця у військово-технічній сфері, зокрема з будівництва в Україні заводу з виробництва БпЛА «Байрактар». Збережеться роль Ердогана і як посередника у звільненні українських військових з російського полону. Крім того, Туреччина залишиться ключовим гравцем зернової угоди, від якої певним чином залежить експорт українського зерна.

Водночас Ердоган продовжить нарощувати економічні зв’язки з росією та підтримувати особисті стосунки з «другом» путіним. Адже, не в останню чергу, перемога Ердогана обумовлена підтримкою росії. Саме для утримання рейтингу Ердогана у другому турі виборів кремль пішов на продовження зернової угоди без будь-яких гарантій для себе. Під виглядом фінансування будівництва в Туреччині атомної електростанції, російська компанія «росатом» надала турецькій владі $5 млрд, які допомогли дещо стабілізувати економіку Туреччини і таким чином покращити позиції Ердогана перед президентськими виборами.

З урахуванням зазначених обставин, можна прогнозувати, що новообраний президент продовжить співпрацю з рф в енергетичній та військовій сферах. Тож, продовжиться експлуатація побудованих у 2014 році трубопроводів з постачання російського газу на південь Європи та перемовини про створення на території Туреччини газового хабу, за допомогою якого рф зможе постачати санкційний «товар» європейським покупцям. У військовій сфері триватимуть переговори щодо придбання Туреччиною російських Су-35. Не виключається подальше використання території Туреччини для «чорного» реекспорту зброї з африканських і близькосхідних країн для озброєння ПВК «вагнер», а також транзиту до росії секретних технологій, електроніки, чипів, компонентів транспортних засобів, які використовують у військових цілях. Зернова домовленість з Ердоганом дозволить путіну і надалі спрямовувати російські кораблі з викраденим українським зерном до азійських держав. Без сумніву, Ердоган скористається моментом для заміни турецькими підприємцями західних компаній, які через санкції вийшли з росії.

Водночас, хоча Ердоган і путін наразі залишаються потенційними союзниками, по факту вони мають різні інтереси в Африці, на Близькому Сході, Кавказі, Балканах. Тому, Ердоган буде притримуватися такої політики щодо росії, поки це вигідно для підтримки його режиму. Все може зміниться у разі досягнення порозуміння Ердогана із Заходом та програшу росії у війні проти України.

Тож ситуативним «другом» переобраного президента Ердогана може стати країна, яка підтримає економічні та політичні інтереси Туреччину.