Імена українських жінок, вірних доньок свого народу, є гордістю всієї нації.

Журналісти 44. ua розпочинають спецпроєкт про найвидатніших жінок, які своїм розумом, силою й талантом принесли славу Києву та зробили великий внесок для процвітання столиці.

КНЯГИНЯ ОЛЬГА (890 — 969)

Княгиня Ольга була мудрою, сильною, харизматичною постаттю і вважається першою правителькою Русі, яка офіційно прийняла християнство.

Де і коли народилася Ольга, достеменно не відомо. Дата її правління також залишається умовною — це середина Х століття. А значна частина її біографії — це легенди.

Втім, достеменно відомо, що вона була дружиною князя Ігоря I. Вражений красою Ольги, у 903 році він одружився з нею. Але Ольга тоді була ще маленькою дівчинкою, тому шлюб спочатку був номінальним.

Згодом у них народився син Ярослав. За деякими документами згадуються ще два імені Предслава і Володислав, але підтвердженнь, що це діти Ольги та Ігоря, не знайдено.

Ольга мала високий соціальний статус, адже володіла двором у Вишгороді. Але її територіальне походження не означає її російської приналежності, бо до XV століття Псков, як і Новгород, не належали Московії.

Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром, тому князь повернувся. Це обурило древлян, і вони жорстоко вбили Ігоря.

Після загибелі князя залишився малолітній син Святослав, а правління державою перейшло до дружини Ігоря Ольги.

Літопис розповідає про триразову помсту княгині. Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши в Київ старійшин. Човен із послами кинули в заздалегідь приготовлену яму, де живцем за­сипали древлянських представників. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено в лазні. А третє посольство воїни княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.

«Ольга зістрічає тіло князя Ігоря», В.І. Суріков

Ольга була дуже розумною і владною жінкою. Вона відразу дала зрозуміти своїм васалам, що рука її куди твердіша, ніж у покійного чоловіка, який вивіз її з Пскова ще дівчинкою. Після приборкання деревлян княгиня Ольга не провадила жодних воєн, а стала наводити порядок у державі, встановила норми податків, уклала торгівельну угоду з візантійським імператором Константином VII Багрянородним.

Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Вона відвідала Візантію — одну з найсильніших держав Європи. Тут княгиня прийняла хиристянство і стала першою жінкою на Русі, зараховано до лику святих.

Правління княгині було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Її справу підхопив онук Володимир, який і охрестив Київську Русь.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913)

Відома поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка Леся Українка народилася 25 лютого, 1871 року в Новограді-Волинському в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки).

Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною. У 4 роки дівчинка навчилася читати, у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову, у 6 років уже майстерно вишивала, у 9 – склала перший вірш – «Надія».

У 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя, а у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».

Вміла малювати, грала на фортепіано та мала хист до вивчення іноземних мов. Їх вона знала більше ніж десяток, серед них латина та давньогрецька. Вона була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» поетеса написала за 12 днів. А поему «Одержима» – за одну ніч, перебуваючи біля ліжка помираючого Сергія Мержинського.

Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською, діти носили народні строї.

Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток. Їй оперували ліву руку, видаливши частини кісток, уражених хворобою. Лесі довелося відмовитися від музичної кар’єри, про яку вона думала.

Все життя Лесі Українки було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою та ні від кого не залежати.

Чоловік Лесі Українки Климент Квітка був молодшим від неї на 9 років і теж хворів туберкульозом. Довгий час Леся жила з ним «цивільним шлюбом» – повінчалися вони тільки в 1907 році, під тиском родини. В останні роки підтримувала чоловіка, заробляючи на життя та лікування перекладами та приватними уроками.

Леся Українка та її чоловік Климент Квітка

Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

Пам’ятники Лесі Українці є в Києві, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському, а також в Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».

ГАЛШКА ГУЛЕВИЧІВНА (1577-1642)

Галшка Гулевичівна була представницею відомого волинського шляхетського роду та дружиною багатого шляхтича, видатною культурною діячкою та першою українською меценаткою. Саме вона поклала початок майбутній Києво-Могилянській академії. 15 жовтня 1615 року Галшка зробила свій найщедріший вчинок: підписала дарчу на садибу із землями на київському Подолі. Це дозволило відкрити Київську братську школу, з якої і бере початок майбутня Києво-Могилянська академія.

На той час на українських землях Речі Посполитої посилювався вплив уніатської церкви. Тому пожертва Галшки стала великим кроком для збереження православ’я.

Монастир і школа на території стародавньої столиці для українського культурного розвитку були дуже важливими, тож завдяки внеску меценатки вона була збережена.

У 17-18 столітті заклад був ключовим освітнім центром на українських територіях. Академія мала широке міжнародне визнання і виховувала українську політичну та інтелектуальну еліту.

Таким чином, Галшка Гулевичівна увійшла в історію перш за все, як благодійниця. Протягом життя вона невтомно працювала на підтримку православ’я, зокрема пожертвувала кошти для монастирів у Києві та Луцьку.

За життя вона двічі виходила заміж, але в документах підписувалася як Галшка Гулевичівна, дружина такого-то чоловіка.

Сьогодні Галшка Гулевичівна міцно увійшла в сучасний «могилянський» етос як одна із засновниць закладу. 15 жовтня 1615 року – день її пожертви – вважається днем, з якого починає свою історію Києво-Могилянська академія.

ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО (1900-1940)

Ім’я Оксани Петрусенко нерозривно пов’язане з періодом становлення українського національного оперного театру та з часом його розквіту. Це була талановити жінка з унікальним характером, яскравим, але коротким життям.

Оксана народилася в бідній сім’ї та провела злиденне дитинство в Балаклаві.

Батько помер від туберкульозу, коли вона була немовлям, мати одружилася з гірким п’яничкою та народила сина Івана. У 14 років працювала в порту на взуттєвій фабриці, а в 17 втекла з дому з пересувною трупою. З нею відома співачка і набралася творчого досвіду.

Донька майстрового та куховарки Оксана не відвідувала ні музичних шкіл, ні консерваторій. Вже у зрілому віці співачка вступила до Київського музично-драматичного інституту, але провчилася лише рік, бо не мала коштів продовжити навчання.

Зоряний час співачки настав 1934 року, коли вона заспівала в Київській опері. Публіка її просто обожнювала, адже голос співачки був вражаючого діапазону, могутності та чистоти.

Співачка виконувала такі партії, як «Наталка Полтавка», «Аїда», «Туга» та збирала потік захоплених відгуків.

Друга вагітність Оксани Петрусенко стає для неї фатальною – 8 липня 1940 року в Києві вона народжує сина Олександра, а через тиждень раптово помирає. Офіційна версія — тромб, що несподівано відірвався. Хоча ходили чутки, що причиною смерті стало отруєння – дружина маршала Тимошенка, який захопився співачкою і хотів її забрати до Москви, підкупила медсестру, побоюючись, що чоловік її кине.

17 липня похоронна процесія розтяглася на кілька кілометрів. Поховали Оксану Петрусенко на Байковому цвинтарі Києва поруч з церквою.

ВАРВАРА ХАНЕНКО(1852-1922)

Варвара Ханенко – колекціонерка, меценатка, організатор експозиції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Це єдина в українській історії жінка-музеєтворець, завдяки якій в Україні сьогодні зберігаються справжні шедеври світового мистецтва.

Варвара народилася 9 серпня в Глухові на Сумщині.

23-річною вона вийшла заміж за молодого юриста Богдана Ханенка. Майбутній чоловік був вражений не так вродою обраниці, як її енергійністю, відчуттям смаку та бажанням діяльності. Це був щасливий шлюб, з тих, що укладаються на небесах, і подружжя Ханенків принесло чимало користі Україні.

Богдан Ханенко помер весною 1917 року, на початку великого зламу епох. Його заповітом дружині було перетворити приватне зібрання на публічний музей. Варварі Ханенко було тоді 65 років. Вона могла емігрувати і створити музей за кордоном. Але Варвара ризикнула і зробила все для цього задуму. У найважчі роки Громадянської війни вдова зуміла зберегти колекцію від вивезення та пограбування і передала її в розпорядження української академії наук. За радянського режиму до щедрої дарительки поставилися без жодної поваги, усунули її від музейних справ. Померла вона у злиднях.

На могилі подружжя Ханенків у Видубицькій обителі довгий час стояв скромний хрест від вірної покоївки Дуняші. Але тепер там встановлена гідна пам’ятка, а ми милуємося творами Веласкеса, Перуджино, Рубенса та інших великих майстрів у Музеї мистецтв, що носить ім’я Богдана та Варвари Ханенків.

Вас також може зацікавити: «Як тебе не любити…»: 20 цікавих фактів про Київ