На їхній ділянці фронту ситуація складна, постійно ведуться артилерійські дуелі та позиційні бої. По передових позиціях українських військових ворог гатить з мінометів, постійно працює артилерія та авіація.

Кореспонденти 061 побували в гостях у стрілецької роти Мелітопольського окремого батальйону територіальної оборони. Далі — в нашому репортажі.

Командиру роти 24 роки, має позивний “Альфа”. Він з дитинства мріяв стати спецпризначенцем, пройшов підготовку, отримав вищу освіту. Військовий народився у Бахмуті, 4 роки жив у Харкові, а потім в Мелітополі підписав контракт із ЗСУ і через два місяці почалась повномасштабна війна.

“Альфа” уважно стежить за новинами, дуже переживає за рідний Бахмут, адже зараз там найгарячіша точка. Він одружений. Його дружина — Катерина також військова — зв’язківець в їхньому ж батальйоні.

Зараз в підпорядкуванні “Альфи” 90 людей, він все ще мріє про спецназ, але каже, що бути командиром роти, то його справа.

“Ми ведемо активну оборону, працюємо мінометами, кулеметами. Вчимося працювати на всьому. Ми готові наступати. Мотивація є. Бійці готові”, — розповідає він.

Від їхніх позиції до ворожих — близько 2 кілометрів. Військові кажуть, що в бінокль можна бачити, що відбувається на “тій” стороні.

Буквально з перших днів на фронті разом з командиром і головний сержант роти, який має псевдо “Капрал”. Він родом з Мелітополя і більше за все мріє повернутись у рідне місто. Чоловік розповідає, що ворожі літаки дуже швидко підлітають до позицій наших військових.

“Виходів не чути. Тож, для нас, це найбільш страшна зброя. Можна почути вибух від артилерії, танку, САУ, гелікоптер можна побачити, почути, а літак — ні”, — пояснює він.

В роті є військовий медик “Док”. Він родом із Запоріжжя і до війни мав зовсім не військову спеціальність — був маркетологом. Проте, 24 лютого, він згадав, що має медичну освіту і навіть трошки працював фельдшером швидкої допомоги, тож на війні він буде потрібен.

“Док” розповів про своє бойове хрещення. Події, про які він говорив, сталися в квітні. Через не дуже вдалий наступ хлопці з іншого підрозділу потребували допомоги.

“Було багато поранених. Ми базувалися поруч, треба було вивозити поранених”, — згадує “Док”.

Медик разом з побратимами вивезли “трьохсотих” з одного з населених пунктів, але до найближчої лікарні треба було їхати 40 км.

“Ми не могли знайти кваліфіковану допомогу… втратили бійця. Ця страшна ситуація показала, наскільки на той час в нас була неналагоджена служба медична. Тому цей випадок для мене був дуже важливим”, — говорить медик.

Зараз в їхньому підрозділі є евакуаційна машина, є техніка, яка може (у разі потреби) бути на підхваті. За словами військових, зараз вони можуть дістатися навіть до “нульових” позицій та вивезти побратимів.

“Док” каже, що на війні головне швидко забрати поранених з поля бою. Все, що треба для надання першої медичної допомоги, є в його “бойовому” рюкзаку.

Чоловік зізнається, що найважчим особисто для нього на війні є те, що він не бачить родину. На початку війни він вивіз дружину та дітей зардон, але вони повернулись, бо Україна, то є дім.

Поки спілкуємось з хлопцями, чуємо, як працює різна зброя. Щось прилітає по ворогу, але чуємо і “відповідь”. Військові кажуть, що до 24 лютого не вірили в те, що війна буде. Більше того, вони навіть не могли одразу зрозуміти, що буде далі. Війна змінила їх. Попри щоденні обстріли та окопне життя, більшість з них навчились контролювати свої емоції, адже війна не пробачає помилок і на фронті не може “я” і “моє”, а є “ми” та “наше”.