Напередодні з ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті рішенням виконкому сільської ради за №65 було створено робочу групу. Зокрема, до неї увійшли посадові особи місцевого самоврядування, старости старостинських округів громади, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, місцеві освітяни, депутати.

Група протягом місяця проаналізувала топоніміку громади та визначилася з переліком назв вулиць і провулків у населених пунктах сільської ради, які пропагують або символізують СРСР або державу-окупанта росію та її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події, діячів.

Також було напрацьовано пропозиції і підготовлено довідки щодо персоналій та подій з метою увічнення. До проєкту українізації топоніміки Великосорочинської громади увійшли ініціативи з увічнення таких особистостей та організацій:

• Євген Плужник — організатор театрального життя у селі Великі Сорочинці, поет, письменник, громадський діяч, політичний в’язень російсько-комуністичної влади;

• Опанас Сластіон — засновник Миргородського краєзнавчого музею, архітектор, педагог, маляр;

• Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України;

• Братство Тарасівців — таємна революційна організація національно свідомого українства. Проголошена влітку 1891 на могилі Тараса Шевченка. Незабаром тарасівці утворили гурток «Молода громада», метою діяльності якого була боротьба за національне відродження України. Серед фундаторів організації уродженці Полтавщини, серед і Володимир Самійленко, який народився у Великих Сорочинцях;

• Павло Тенянко — уродженець села Великі Сорочинці, прихильник ідеї української національної держави, письменник, перекладач, педагог. У рідному селі закінчив двокласову школу, розпочав навчання в Великосорочинській учительській семінарії. Вів агітацію проти російського самодержавства по селах, зокрема, і в рідних Сорочинцях. За це був заарештований і під конвоєм спроваджений до повітової в’язниці м. Пирятина. Перебував під слідством до суду (23 жовтня 1906 р.). Відпущений під заставу під негласний нагляд поліції, він проте не припинив своєї діяльності. Друкувався в альманасі «Вільне слово» (Радомисль, 1910). 1911 року був секретарем Великосорочинського сільськогосподарського товариства, організатором «Селянської спілки», за що зазнав репресій. Був висланий до Сибіру, із заслання повернувся 1917 року. Член Українських установчих зборів; член Київської губерніальної народної управи (1918), де головою був Симон Петлюра. Опікувався розвитком української освіти, дбав про вшанування пам’яті Тараса Шевченка, про впорядкування його могили. 1920 року емігрував з України, жив у Польщі, Чехословаччині, Німеччині (був директором Української гімназії в м.Новому Ульмі), Канаді. На еміграції знався з земляком-миргородцем поетом Михайлом Обідним. 1921 р. в м. Тарнові (Польща) входив до створеного Обідним літературномистецького товариства «Сонцецвіт», взяв участь у виданні однойменного альманаху (1922). Удосконалював свою освіту в Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, який діяв у Празі в 1923 — 1933 роках. Мав літературний псевдонім П.Сорочинський. Автор збірок «Перша ластівка» (1905), «До раю злотосяйного» (Черкаси, 1917). Друкувався в часописах «Рідний край», «Слово», «Полтавщина», «Шлях», «Літературно-науковий вісник» та ін. Автор поетичних перекладів. Протягом останніх років жив у Канаді. У 1964 році за редакцією Тенянка вийшла праця «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»;
• Кониський Олександр — визначний письменник, перекладач, автор духовного гімну «Молитва за Україну», життя якого пов’язане з Полтавщиною;
• Олександр Шаповал, полковник Армії УНР, який у березні 1918 року брав участь у визволенні села Великі Сорочинці від російсько-більшовицьких загарбників та проросійських колаборантів;

• Павло Сулятицький — уродженець села Великі Сорочинці, український громадський і політичний діяч, юрист, борець за незалежність України у 20 столітті. Походив із священицько-учительського роду Миргородського повіту. Член Революційної Української партії. У 1914 — 1916 рр. служив мировим суддею в м. Маріуполі, згодом у Катеринодарі, де був також заступником голови місцевої «Просвіти». В 1917 — 1920 рр. був членом управи Кубанської Української Національної Ради та міністром юстиції в уряді Кубанської Народної Республіки.

Вичерпний перелік напрацювань оприлюднено тут. Активно консультувала групу відома на Полтавщині дослідниця, краєзнавиця, авторка-упорядниця книги «Миргородська повінь» Людмила Розсоха.

Полтавський офіс УІНП