Том Купер: Місто Лиман буде звільнене, можливо, в декілька наступних днів
Чи допоможе Росії мобілізація, як армія РФ «латає дірки» на фронті, чим відрізняється контрнаступ України на Харківщині та Херсонщині, про іранські дрони-камікадзе, ядерну зброю Росії та про те, хто краще — Україна чи РФ — підготувався до боїв взимку.
Про це в інтерв’ю Суспільному розповів австрійський аналітик Том Купер.
Кремль оголосив часткову мобілізацію. Офіційно йдеться про 300 тисяч людей, водночас російські видання повідомляють, що може йтися про мільйон. Чи має Росія час і ресурси на їхню підготовку? І як ця мобілізація вплине на ситуацію на фронті?
Раніше Росія вже призивала близько 130 тисяч людей навесні і стільки ж восени. Але зазвичай щороку у них з’являється близько 90 тисяч новобранців. З них Збройним силам Росії вдається навчити 70 тисяч. Це означає, що вони не впоралися навіть з тими новобранцями, яких вже отримали.
Протягом наступних 2-4 тижнів можна очікувати, що російські збройні сили укомплектують до 70 тисяч нових військових в Україну. А потім вони можуть збільшувати цю кількість кожні 3 або 4 тижні ще на 70 000. Вони можуть призвати до 1 мільйона. Але зараз у них немає інфраструктури, необхідної для проведення мобілізації такої кількості людей. Та через втрати, зокрема, офіцерів і сержантів, у РФ є проблема у тому, щоб знайти людей, які можуть готувати новобранців.
У них також багато організаційних проблем. Наприклад, призивають людей, які працюють на підприємствах, що виробляють техніку для Збройних сил. Їх не можна відправити в бій і загубити, тому що компанії, де вони працюють, не будуть працювати належним чином.
Ми можемо побачити мобілізацію людей з Далекого Сходу, Сибіру та з півдня Росії. Путін знову намагається уникнути проблем із дійсно впливовими росіянами, які перебувають у Москві та Санкт-Петербурзі. Власне, кого спочатку збираються мобілізувати? Тих, хто має досвід, але відмовився доєднуватися до армії в перші 6 місяців війни.
Чи зможе Росія провести мобілізацію в окупованому Криму? І чи є ще потенціал у мобілізації на окупованих територіях так званих «Л/ДНР»?
У Криму вони можуть закрити виїзди з півострова і де-факто всіх чоловіків від 18 до 60 років відправити до армії. У Донецьку та Луганську складніше, тому що там вони вже мобілізували більшість чоловічого населення молодшого віку.
Раніше ви вже говорили, що в Росії проблеми з офіцерським складом. Немає кому командувати взводами, ротами. Після українського контрнаступу ситуація могла лише ускладнитися. Як Росія виправляє цю проблему?
Сепаратистські сили страждають від таких втрат, особливо в Рубіжному, на північ від Сєвєродонецька. Більшість рот, взводів не має командирів. Ось чому стільки часу знадобилося, щоб захопити Рубіжне, потім — Сєвєродонецьк.
Вони намагаються вирішити цю проблему, принаймні «теоретично» — розпочати курси для офіцерів, сержантського складу. Ми бачили це й раніше — у квітні та травні вони запустили в Луганську та Донецьку прискорені курси для сержантів і офіцерів нижчого складу.
Але коли хтось без професійного досвіду керує підрозділом, то як мотивувати війська? Через цей прискорений курс найближчим часом покращення не буде, тому що вони не вчать офіцерів піклуватися про війська.
Росія показово збирала так званий Третій армійський корпус. Там від 10 до 12 тисяч людей. Цього місяця він зайшов на територію України. Яка подальша роль цього угруповання?
Третій армійський корпус мав посилити ті сили, що вже були в Україні. І там мала бути справді значна кількість військ. Були повідомлення про 30 тисяч, 40 тисяч, 90 тисяч військових, що є божевіллям, тому що в середньому армія російських сухопутних військ налічує приблизно 15 тисяч військових, можливо, 20 тисяч. Отже, планувалося ядро, яке мало би бути більшим за армію.
Ще була ідея замінити ним контрактників, що воюють ще з 24 лютого, у яких наприкінці серпня закінчувалися контракти. Це теж не спрацювало.
Тоді наступною ідеєю стало відправити їх на південь і завершити окупацію Запорізької та Донецької областей. Це також не спрацювало, тому що почався український контрнаступ на Харківщині. Тож довелося посилати частину Третього корпусу туди. Це все — латання дірок, а не реорганізація на передовій лінії та запуск чогось нового.
Українська влада оголосила про контрнаступ на півдні, натомість спершу здійснила його на харківському напрямку. Видання NYT повідомляло, що це була умисна тактика введення ворога в оману. Звичайно, зіграв роль фактор неочікуваності. Але які ще чинники ви б виокремили в тому, що ЗСУ так швидко розбили російське угрупування на Харківщині?
Україна підготувала два угруповання сил для контрнаступу. Одне з них — у Херсонській області, щоб зіпсувати Путіну план щодо «референдуму». Цілком політично логічна ідея та план.
Але після майже місяця боїв виявилося, що Україна не має достатньо артилерії, а це означає, що попри всі зусилля та успіхи план відрізати російські війська в Херсоні провалився би. Так що цей наступ тепер ніби зупинено. Без значних підкріплень безглуздо продовжувати удари по росіянах у Херсоні.
Тим часом українська розвідка виявила, що через те, що росіяни перекинули стільки військ до Херсона, позиція у Харківській області стала для них дуже слабкою. І більш болісною, бо не було нормального залізничного сполучення з лінією фронту. Була одна залізнична лінія до Куп’янська та Ізюма. Це підтримувало Першу гвардійську танкову армію, яка мала завдати удару в напрямку Луганська на півдні, але прорватися їй не вдалося. Перша гвардійська танкова армія складалася з 20-ї загальновійськової армії, яка вже була сильно пошкоджена попередніми боями. Ви можете про це запитати військових з 92-ї та 93-ї механізованих бригад української армії.
Те, що спочатку, мабуть, було обмеженою військовою операцією, перетворилося на контрнаступ. Але через опір росіян українці не змогли підтягнути достатньо сил, щоб вчасно вдарити Першій гвардійській танковій армії у спину. Тож їй в основному вдалося втекти на східний берег річки Оскіл. Але втрати призвели до її розвалу. Маса військ просто бігла на північ до російського кордону. Це те, що привело до успіху операції.
На жаль для України, російські війська в Херсоні набагато кращі. Українські військові не можуть тут досягти такого ефекту, як на Харківщині. Це створює враження, ніби українці спочатку почали наступ на Херсон як приманку, а потім контратакували в Харківській області. Насправді це були дві операції однакового розміру та важливості. Одна була успішною. Інша — вдалася лише частково.
Президент Зеленський заявив про підготовку до наступного етапу звільнення територій України. На вашу думку, українська армія здатна так швидко провести ще одну успішну операцію на сході або півдні?
Ймовірно, у росіян буде чотири тижні, щоб підсилити війська. Тож необхідний ще один великий наступ ЗСУ.
Прямо зараз українці відтісняють російські сили від річок Оскіл та Сіверський Донець. Але повернутися на ті території проблематично. Там ліс. Це велика місцевість. Та й як видно, зокрема, по Лиману, росіяни тримаються так, наче завтрашнього дня не буде.
Які перспективи відвоювати місто?
Місто Лиман буде звільнене, можливо, в декілька наступних днів. Українські сили вже перебувають на відстані 20 кілометрів на північ і північний схід від Лиману та навіть на сході від міста. Російські війська там у небезпечному становищі. Вони тримаються, бо намагаються виграти час. Це працює на руку Росії. Поки українці війська зайняті в Лимані, вони не можуть просуватися на заході чи на півночі Луганщині, які також є важливими через квазіреферендуми, що проводить Росія. Дійсно, добре, що українські війська просуваються і виграють битви, проте загальна ситуація на фронті не є такою позитивною, як здається.
На деяких ділянках фронту стоять найбоєздатніші армії Росії, наприклад, на бахмутському напрямку. Де Україна має зараз зосередитися в першу чергу на обороні?
Найкращий захист — це атака. Це те, що зараз демонструє Україна. Тому вкрай важливо зберегти Збройні Сили України у справному стані, щоб вони могли продовжувати відштовхувати росіян до кордону. Безглуздо окопуватися і готувати оборону. У Бахмуті 72-а механізована бригада змогла зупинити російський наступ. Військам РФ не вдалося увійти в місто після двох-трьох місяців активних атак. Їм вдалося взяти Кодему поруч, проте якою ціною? Жахливою. Навіть підрозділи ПВК «Вагнер» там були знищені. Тож, що сталося далі? Вцілілих відправили на оборону Сєвєродонецька та Лиману.
Якщо атакуєте, вибираєте позицію та час для атаки. Повірте мені, кожна атака, незалежно від того, наскільки вона є маленькою чи великою, — це шок і несподіванка для людей, на яких напали. Тому завжди краще атакувати, ніж захищатися.
У ЗСУ зараз є резерв на рік. Достатня кількість батальйонів і бригад перебувають на відпочинку та одужанні, а також у процесі навчання чи перенавчання. Тож наразі це позитивна ситуація. Просто ми не знаємо, як, де і коли росіяни збираються розгорнути свої щойно мобілізовані сили. Очікуємо, що вони спробують знову взяти ініціативу та почати атакувати.
ЗСУ повільно, але просуваються на півдні та намагаються «вибивати» росіян з HIMARS — знищують склади боєприпасів, командні пункти. Це дієва стратегія?
В ідеалі в України мали би бути потужні повітряні сили, вона б мала бути здатною завдати ударів по російських складах боєприпасів і техніки, лініях зв’язку в Криму, на Луганщині та Донеччині. Але поки Україна не може вражати їх досить часто.
У Херсонській області ЗСУ майже місяць обстрілювали переправи, вивели з ладу мости. Але цього все одно було замало. Україні не вистачає HIMARS, артилерії. Це головна проблема. Зараз побачимо, чи принесе якісь зміни лендліз, але я, наприклад, поки їх не бачу.
Лендліз від США може запрацювати в жовтні, це для України не запізно?
Звичайно, ні. Але коли я кажу «не пізно», маю на увазі, що це краще, ніж ніколи. Але він повинен був запрацювати ще першого серпня. Мабуть, американці домовилися самі з собою, що з якихось причин не в їхніх інтересах надавати його раніше. І тепер лендліз станеться принаймні на два місяці пізніше.
Ви не бачите, щоб американці надсилали вам дійсно багато, скажімо, HIMARS. Вони мають понад тисячу САУ M109, але не відправляють їх в Україну. Це завжди напівзаходи, які насправді в інтересах оборонного сектору США. Він зайнятий отримуванням прибутку від доставки того, що зараз виробляється. А потім він буде скаржитися, що виробляє більше — щоб підвищити ціну.
Поставки важкого озброєння за останні два місяці зменшилися. В Україні все ще достатньо запасів, але загалом ЗСУ не ростуть, а за рахунок бойових втрат навіть зменшуються. Єдине місце, звідки вони отримують озброєння, — захоплюють у росіян. Україні були б потрібні поставки не менше 50-100 артилерійських одиниць на місяць, але цього не відбувається.
Чи може світ залишити Україну наодинці у цій війні, якщо вона буде тривати, наприклад, 2-3 роки?
Навіть найбільш консервативні західні політики зрозуміли, наскільки важлива Україна і захист від вторгнення Путіна. Тому я не очікую, що Захід кине вас, або, принаймні, я не очікую, що це станеться протягом двох-трьох років. Путін переконав навіть Швецію та Фінляндію вступити в НАТО. Він переконав більшість американців, що вони повинні захищати Україну. Путіну вдалось об’єднати європейську частину НАТО в рішучості йому протистояти. Я не думаю, що у подальшому Україну залишать. Навпаки, думаю, найближчими місяцями буде більше підтримки. Але це відбувається, на жаль, занадто повільно.
Росія застосовує іранські дрони-камікадзе. Вони невеликі та літають на доволі малих висотах, тому їх складно збивати. Що Україна може з ними вдіяти і яка для цього потрібна зброя від партнерів?
Так, Shahed-136 — це малошвидкісна крилата ракета, яку можна наводити точно на ціль. Їм можна протистояти радіоелектронікою. І їх можна збити, наприклад, важкими кулеметами або легкими зенітними гарматами, не кажучи вже про ракети «земля-повітря». Ці дрони-камікадзе не змінять хід війни, але зроблять її ще кривавішою для України.