З перших днів повномасштабного вторгнення РФ багато українських волонтерів долучилися до виготовлення «коктейлів Молотова» — пляшок із запальною сумішшю та ганчіркою, які отримали локальну назву «Бандера-смузі». Такі «патрони» часто допомагали палити російські танки, навіть під час оборони кордонів Полтавської області. Однак у більшості тилових регіонів вони, на щастя, досі не знадобилися. «Полтавщина» з’ясувала, чи варто зберігати пляшки надалі, як саме це робити і чи можна їх буде після цього використати, у разі потреби.

Трохи історичного екскурсу. Взагалі сосуди із запальною сумішшю як зброю використовували ще за часів Давньої Греції. Відомо також про застосування таких приладів під час повстання Паризької комуни у 1871 році та під час війни за незалежність Куби у 1895-му.

«Запалювальні снаряди» у вигляді скляних пляшок з піротехнічним запалювачем, заповнених сумішшю мазуту, бензину та гасу, скидали з російських аеропланів під час Першої світової війни. У 1915 році їх розробили в Імператорському Московському технічному училищі.

Саморобні протитанкові гранати з пляшок з горючою сумішшю застосовували і в громадянській війни в Іспанії 1936 року. Відому нам назву — «коктейль Молотова» — така зброя отримала під час радянсько-фінської війни у 1939-1940 роках. Спочатку фіни, що партизанили у лісах, називали «коктейлем для Молотова» суміш, яка вже горіла у радянських танках, які тоді заправлялися легкозаймистим бензином. Втім пізніше назва закріпилася саме за пляшками із запальною сумішшю та скоротилася до «коктейля Молотова».

Таке ім’я було визначене «на честь» тодішнього радянського міністра закордонних справ В’ячеслава Молотова — одного з підписантів Пакту Молотова-Ріббентропа. Останній заперечував напад СРСР і заявляв, що касетні бомби, які вони скидають на Фінляндію — це продовольство для населення. Відтак фіни прозвали радянську авіаційну бомбу РРАБ-3 «хлібними кошиками Молотова». За аналогією були названі і запальні пляшки.

Паралельно, у 1940 році на озброєння «скляні запальні гранати» взяла британська армія, яка втратила зброю під час евакуації Дюнкерка. Їх назвали Glass bottle phosphorous № 76 (граната № 76). Пляшки із запальником використовував і Третій Рейх у Другій світовій війні. Німці називали їх Brandflasche (пляшка вогню). З 1942 року «скляні запальні гранати» почали застосовувати і війська США. Американці дали їх назву M1 Frangible Grenade (крихка граната М1).

Востаннє українці активно використовували «коктейлі Молотова» під час Євромайдану у 2014 році. З лютого 2022-го, з подачі львів’ян, такі суміші почали називати «Бандера-смузі» або «Узвар Бандери».

Полтаві та області, здебільшого, ці вироби не знадобилися. Наразі вони уже як кілька місяців зберігаються на волонтерських базах, сховищах ТрО тощо. Вилучати й утилізувати їх ніхто не буде, хоча, в залежності від умов зберігання, термін придатності у цих сумішей є.

Як зазначають фахівці, якщо «коктейлі Молотова» зберігати у герметично закритих пляшках, то зберігати їх можна чи не вічність. Як зазначають фахівці, компоненти коктейлів не вступають у реакцію один з одним. Псуватися вони можуть через те, що складові при змішуванні не розчиняються, а утворюють емульсію, яка з часом розшаровується. Тож старий коктейль можна збовтати і він мусить працювати як свіжий.

На початку повномасштабного вторгнення більшість сумішей робили «готовими до використання»

Втім, більшість сумішей робили «готовими до використання» — одразу з гнітом чи ганчіркою, вмоченими у рідину. Тож про герметичність мова не йде. У такому разі, за потреби використання, в інструкціях з партизанських війн містяться рекомендації використовувати старі «коктейлі» разом з новими:

«Кидаєте кілька пляшок старих коктейлів, не підпалюючи, потім — один запалений свіжий. Для гарантії краще брати два свіжих й один старий».

Як вказується в одній з партизанських методичок «Кулінарна книга української герильї», що її розробили професійні хіміки, найправильніша запалювальна суміш — це «Напалм Б». Полістірол (пінопласт) розчиняється в ароматичних вуглеводнях (бензол, толуол, ксілол) і додається в бензин. Така суміш не розшаровується як кустарні аналоги.

Нагадаємо, за рецептом МВС України, для приготування «Бандера-смузі» краще взяти скляну пляшку з тонкими стінками. Якщо сосуд має товстіше скло, можна зробити надрізи, які полегшать розбивання при киданні. В середину заливається запальна суміш має складатися на дві третини з бензину і на одну третю з мастила. Її треба наливати стільки, щоби залишити у пляшці третину простору для випаровування. Щоб посилити запальний ефект, можна додати фарбу «серебрянку» або заздалегідь розчинений в ацетоні пінопласт. Остання суміш має бути як густий сироп.

Якщо ви не плануєте використовувати суміш найближчу добу, закрийте її короком та скотчем. В іншому випадку щільно (аби суміш не вилилася) втрамбуйте у пляшку гніт — промаслену бавовняну чи вовняну тканину, завширшки 10-15 см та завдовжки 20-35 см, так, щоби одна частина ганчірки торкалася суміші, а інша звисала назовні. Для надійності, горловину пляшки можна обмотати скотчем або іншою липкою стрічкою.

Також існують рецепти гудроном, спиртом, дизпаливом, гасом, скипидаром, парафіном, господарським милом й алюмінієвою пудрою, уайт-спіритом й бітумною мастикою.

При застосуванні, треба підпалити гніт і жбурнути пляшку так, щоби вона робилася об об’єкт, який ви хочете підпалити чи асфальт біля нього. Стояти треба за кілька метрів від нього. Щоб коктейль не загорівся у руках, можна обтерти пляшку спиртом і дати підсохнути.

ЗСУ радили застосовувати «коктейлі Молотова» проти ворожих танків. Зокрема, їх краще кидати оптичні прилади та оглядову щілину — для засліплення противника, або вентиляційні ґрати позаду від вежі — щоб поцілити у двигун. Гусениці танка буде виведено з ладу, встромити важкий металевий предмет: рейку, шпалу, обрізок труби.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»