У свідомості багатьох українців топонімом жорстокості та численних звірств путінської орди — є Буча. Втім, насилля, вбивства та зґвалтування відбувалися й в інших окупованих росіянами населених пунктах. Зокрема, і на сході Київської області, звідки рашисти також здійснювали наступ.

Видання Медуза провела розслідування та опублікувала факти та підтвердження численній кількості звірств на території села Богданівка під Броварами на Київщині.

Богданівка — це невелике село за 20 кілометрів на північний схід від Києва, яке знаходиться на шляху до Броварів — найбільшого населеного пункту Київської області та міста-супутника столиці.

Воно було окуповане росіянами з 8 до 25 березня. До війни в ньому жили дві з половиною тисячі людей.

44. ua переказує головні факти та історії із розслідування, яке провела Медуза разом із незалежним журналістським проектом Astra.

8 березня. Початок вторгнення російських армійців. 

Перша колона російських танків з’явилася у Богданівці вдень у вівторок, 8 березня. Камери вуличного спостереження зафіксували її рух центральною вулицею Богдана Хмельницького близько полудня. Декілька бронемашин одразу завернули у двори, деякі солдати сховалися у недобудованих будинках.

«Їх було чоловік 10–15, — розповідає мешканець Богданівки Валентин. — Вони просто бахнули [зламали та розграбували] магазин — і з мішками через плече прийшли до нас жити. Вломилися«.

Кацапи пили безбожно

«В одній руці — пляшка з алкоголем, в іншій — автомат! Стріляє і відразу ж п’є з горлянки», — пригадує місцевий житель Олег, котрий живе у котеджі на Заліській вулиці. Чоловік розповів, що орки грабували будинки мешканців, і вивозили награбоване на вкраденому червоному квадроциклі: «Кріпили до нього причіп легковий і звозили все до лісу«.

Як повідомляє Медуза, перші вбивства та зґвалтування сталися вже 9 березня. Їх вчинили одні й ті ж самі військові, які були добре знайомі між собою.

Втім, цьому передував «обхід», який здійснювали росіяни в кожен будинок. У рашистів був наказ захопити селище та провести «зачистку», тобто знайти і знищити всіх чоловіків з військовим досвідом та причетних до тероборони.

Олег був одним із перших, хто наважився втекти від рашистів.

«Вони полізли до будинку моєї тещі, — згадує Олег. — Дякувати Богові, вона в цей момент була у сусідки. А я дивився на все це зі свого власного дому».

У самого Олега в той момент ховалися гості:

«Дочка моя, ще приїхав товариш зі своєю подругою… 20-річне дівча. Синові 16 років. Я розумів, чим усе це може закінчитися, — згадує Олег. — І якось так рішення прийшло само собою: у нас карабін був мисливський — і ми з товаришем вирішили, що, якщо полізуть, стрілятимемо«.

Коли військові перестрибнули до Олега через паркан і почали відчиняти ворота зсередини, з будинку відкрили вогонь (хто саме, Олег не уточнює).

«Начебто навіть поранили когось, — заявляє Олег. — Принаймні вони закричали: «Трьохсотий!» [поранений]. Ми виграли 15 хвилин, щоб тихенько втекти. Перелізли через паркан і туди, до лісу«.

Я хворий. Я ненормальний.

Росіяни вдерлися до сусіднього будинку, в якому проживала 37-річна Христина( ім’я змінено на прохання жінки), та почали з’ясувати, хто ті сусіди, які відкрили вогонь. Кричали, що закидають його будинок гранатами. 

Головним із них, за її словами, був військовий на ім’я Михайло Романов. Христина каже, що він сам назвав своє ім’я та спробував зав’язати контакт; інші солдати називали його командиром:

«Михайлові на вигляд років 30, Дуже емоційний. Швидко став підкочувати до мене як підліток. Говорив: «Ох, якби не війна…» і таке інше. Водив навколо мене хороводи, просив знайти його сторінки в соцмережах, щоби подружитися». Завдяки цьому Михайла Романова і вдалося ідентифікувати«.

Михайло був найстаршим серед чоловіків. Іншим солдатам від 18 до 20 років. Він, разом зі ще одним рашистом Віталієм, який на вигляд був дуже «тихим і скромним», приїжджали до жінки тричі.

(раніше в поліції Київської області повідомляли, що за зґвалтування жительки Богданівки російському військовому загрожує довічне ув’язнення. Потім була інформація, що ЗСУ його знищили).

Якось вони приїхали до Христини додому на краденому червоному квадроциклі і почали кричати, щоб вона до них вийшла. Обоє чоловіків були дуже сильно п’яні.

Тоді Михайло запропонував їй піднятися до спальні на другому поверсі — але вона вмовила його вийти у двір покурити. Тут у нього почалася істерика, він дістав пістолет і почав кричати: 

«На війні немає законів! Я можу робити з тобою все, що захочу, і мені нічого за це не буде. Я зараз вистрілю, якщо ти не підеш зі мною«, — розповіла Христина.

Жінка стверджує, що у відповідь вона просто розвернулась і пішла до будинку. Тоді Михайло вистрілив у повітря та побіг за нею. Цю сцену Медузі підтвердила мати Христини, яка спостерігала її з вікна. У домі, за словами Христини, Михайло розплакався:

«Ти що думаєш, я цього всього хочу? Я хворий, ненормальный. Ти божевільне дівчисько, погана. Чому ви нічого не боїтеся? Думаєш, мені не страшно? Нас усіх тут розстріляють, повиколюють очі, нас просто кинули«.

Того вечора з дому Христини п’яні чоловіки пішли. А через деякий час жінка почула постріл. Згодом з’ясувалося, що тим пострілом рашисти вбили чоловіка сусідки Вікторії (ім’я змінено), які жили в 100 метрах від її будинку…

«Тата вбили за те, що в нього не було сигарет, зате були камуфляжні рибацькі штани».

Будинок Вікторії

В будинок до 52-річної Вікторія росіяни вдерлися пізно ввечері. Вони розбили вікно автоматною чергою. Почувши їхні звуки, подружжя кричало, що беззбройні і що в домі є діти. Всередині перебувало четверо: Вікторія, її свекруха — жінка у віці, чоловік Олексій та десятирічна донька.

Окупанти запитали, чи є в хаті погріб. Господар відповів, що є тільки маленька насосна станція. Ті наказали всій родині залізти в той глибокий колодязь, незважаючи на те, що в ньому могли поміститися лише декілька чоловік.

Коли сім’я залізла в станцію, солдат з автоматом у руці запитав:

«Є сигарети?»

Чоловік відповів:

«Ні, сам чотири дні не курив» — і тоді солдат вистрілив у нього.

«Куля влучила чоловікові в руку. Потім той самий солдат сказав другому «**** [прикончи] його», і той одразу застрелив Льошу в голову. Він обм’як і почав падати прямо на дочку, затиснув її — і так умирав, просто на ній. Я тримала його за руку, поки не зрозуміла, що все, що він став холоднішати«, — розповіла Вікторія.

Вбитого чоловіка Вікторії звали Олексій Руденко (ім’я справжнє). Жінка розповіла, що в нього була інвалідність, зброї родина не мала. А вбили його, скоріш за все, через камуфляжні штані.

«Чоловік ходив на зимову рибалку — тому у нього була камуфляжна куртка з чорним хутром і такі ж теплі штани, — пояснює Вікторія. — Курточку я згорнула і просто поклала у шафу, а штани висіли на вішалці. Після вбивства, коли я піднялася в будинок, я побачила, що штани валяються на підлозі та вішалка зламана. Мабуть, це все сталося через штани».

Немає в тебе більше чоловіка. 

Зґвалтування Євгенії.

Найдалі на самісінькій східній околиці Богданівки, наприкінці Заліської вулиці, стоїть будинок 34-річної Євгенії (ім’я змінено на прохання героїні). 9 березня той самий Романов прийшов у її дім. У жінки був чоловік та чотирирічний син.

Романов намагався познайомитися з Євгенією:

«Він уже тоді був напідпитку, на коліна ставав, руки мені цілував, — розповідає Євгенія, — говорив, як він хоче додому, і просив, щоб ми їх не боялися».

Проте потім Романов побачив у припаркованій біля будинку машині куртку кольору хакі і різко змінився. Він розлютився і випустив автоматну чергу над головою чоловіка Євгенії. Подружжю вдалося зам’яти конфлікт: вони сказали, що це екіпірування для страйкболу.

Але через деякий час Романов знову вдерся в їхній дім, але вже з товаришем.

«Я почула постріл надворі і кроки вже в будинку. Мені кричать: «Вилазь!» Я питаю: «Де мій чоловік?» Тоді ось цей чоловік у чорній формі каже:

«Немає у тебе більше чоловіка, він у тебе був нацистом, тому я його застрелив».

Євгенія заплакала. Чоловік у чорній формі приставив пістолет до її голови і сказав:

«Якщо не закриєш рота, ми дістанемо малого і покажемо йому, як мамині мізки по дому розлітаються».

Михайло Романов наказав жінці роздягнутися.

Романов та людина у чорній формі (Михайло не звертався до нього на ім’я) ґвалтували її в коридорі та на сходах по черзі, поки син залишався у бойлерній.

«Вони їхали, потім поверталися — і продовжували те саме. Пістолет завжди був біля моєї голови. Вкотре вони повернулися вже настільки п’яні, що не трималися на ногах, ссали прямо в будинку і врешті-решт посідали в крісла, де й заснули«, — так описує це Євгенія.

На щастя, жінці з маленьким сином вдалося втекти.

Євгенія погодилася назвати «Медузі» справжнє ім’я свого вбитого чоловіка: це Олексій Здоровець, колишній секретар і колишній депутат броварської міськради, який останнім часом не займав жодних постів і займався приватним бізнесом. Його загибель підтвердив також мер Броварів Ігор Сапожко.

Поліція Київської області 10 квітня розповіла ЗМІ про вбивство та зґвалтування у селі Богданівка, на відеозаписі з місця подій можна побачити тіло чоловіка. Будинок родини Євгені рашисти повністю спалили, тіло її чоловіка згодом — ексгумували.

Будинок Євгенії до того, як вдерлися орки

Будинок Євгенії після

Мені 55 років — я кому потрібна була? Але вони мене зґвалтували

За кілька днів до звільнення Богданівки, в селі сталося друге зґвалтування — 55-річної Світлани Перминової. Жінка проживала у будинку разом з чоловіком та донькою, яка була на 9-му місяці вагітності.

20 березня донька Пермінової змогла залишити Богданівку по одному із гуманітарних коридорів. А 24-го у бік сусіднього села Шевченкове пішов чоловік Едуард. Згодом з’ясувалося, що його було жорстоко вбито. Чоловіка знайшли майже без голови. 

Чоловік Світлани

В день, коли нагрянули рашисти, Світлана була в будинку сама. Увагу трьох озброєних армійців привернула автівка у дворі жінки. Вони хотіли її викрасти, та з’ясувалося, що в машині не було аккумулятора.

І тоді вони спустилися до неї в підвал.

«Зжерли всю їжу, яка в мене була, забрали хліб, яйця, гроші. Почали розпитувати, чи є в садах солдати, скільки людей на кооперативі«, — розповіла Світлана.

Потім один із солдатів показав іншому на ліжко в підвалі, і каже: «Глянь, який траходром».

«І все, я забилася в куток і вони мене зґвалтували . Забрали їжу, забрали гроші — це гаразд, це все фігня. Але вони мене зґвалтували просто. Мені 55 років — я кому потрібна була?»

Двоє військовослужбовців ґвалтували Світлану по черзі, згадує вона; третій спостерігав та мастурбував. «Я думала, вони мене просто задушать, — згадує Пермінова. — «Вони мене душили; пальцями обхопили горло повністю — і я навіть не пам’ятаю, я втрачала свідомість або не втрачала«.

Після пережитого, Світлана хотіла накласти на себе руки, та від смерті врятувала думка про доньку і майбутнього онука.

Пермінова переконана, що і її історія, та інші свідчення про дні російської окупації Богданівки мають бути розказані у пресі. «Вони звірі. Вони потвори», — сказала Світлана.

Садиба в Богданівці, переобладнана російськими військовими в опорний пункт

За офіційними даними на 9 квітня 2022 року, у селах Великодимерської селищної територіальної громади, куди входить село Богданівка, під час окупації російськими військовими загинули 67 мирних жителів. В офіційній групі громади у Фейсбуці опублікували поіменний список загиблих. У ньому вказані ті люди, чиї тіла знайшли і впізнали рідні. Місцеві жителі досі публікують повідомлення про людей, які зникли або взяті в полон.

Вас також може зацікавити: Українска Буча — пекло на землі

Підписуйтеся на наш Telegram. Оперативно про найважливіше. Тільки перевірені новини