«Враховуючи реальну загрозу життю і здоров’ю, необхідно бути готовими до проведення термінової евакуації з населених пунктів, які знаходяться поблизу лінії розмежування та постійно підпадають під ворожі артилерійські обстріли. Такими населеними пунктами у Комишуваській громаді є села Новояковлівка та Магдалинівка». Таке оголошення оприлюднено на сайті громади. Ворог гатить по селам щодня. Є села, куди росіяни скидали свої боєприпаси один-два рази, але Новояковлівку та Магдалинівку — обстрілюють щодня, і вдень, і вночі.

«Обстріли постійні. Систематизувати їх не можемо. Пару раз на тиждень маємо масовані обстріли. Нажаль, загинули цивільні люди: спочатку чоловіка вбило, а через тиждень і його мати. Село стає пустим. Село знищують. Не зрозуміло з якою ціллю. 80-90% людей вже виїхало, а до війни Новояковлівка та Магдалинівка нараховували більше тисячі людей, лишилось (на два села — ред.) не більше 200…», — розповідає селищний голова Комишувахської ОТГ Юрій Карапетян.

Він каже, що гуманітарна ситуація в селах дуже мінлива. Але влада допомогає людям. Через обстріли постійно пошкоджуються мережі, лише працівники «Обленерго» виїздили до Новояковлівки понад 20 разів. Є проблеми з водопостачанням. Село обстрілюють з початку березня. Після кожного ворожого удару Карапетян їде до населених пунктів, аби зафіксувати руйнування і головне — дізнатись чи є постраждалі.

«На днях в нас літня жінка загинула. У неї було поранення, частково ампутація кінцівки, але по протоколу медики не можуть їхати коли обстріл. Шукали машину, але трохи не довезли до лікарні… нажаль», — розповідає він.

Волонтери із Запоріжжя подарували громаді автомобіль швидкої допомоги, тож тепер чекати та витрачати дорогоцінний час на пошук транспорту більше не треба. «Я сам навіть можу сісти і повезти людину», — додає Карапетян.

Вулиці села нині пусті, поодинокі люди є, але вони чи в городах, чи заховались, бо ворожа артилерія не вщухала і тоді, коли ми були на місці. Через обстріли в селі не залишилось жодного вцілілого будинку, повністю зруйновано — близько 20.

Голова громади зупиняється біля одного з подвір’їв. «Люди виїхали. Живуть в Комишувасі. Але додому кожен день приїздять. Їхнього собаку контузило. Після того на хазяїна навіть може кинутись», — каже він та заходить у двір. Біля хвіртки — осколки від снарядів, у дворі — вщент зруйнована господарча будівля, побиті вікна.

Їдемо далі. Він розповідає, що люди приїздять, на городах працюють, а як починається обстріл — їдуть з села. Підїжджаємо до будинку, в якому живе Микола Олексійович з дружиною Ніною. Він — 40 років працював трактористом, вона — дояркою. Дітей своїх вони вивезли до Запоріжжя, самі — в селі, корову кинути не можуть. 12 травня Микола Олексійович відсвяткував 81 день народження. 18 травня три ворожі снаряди влучили у будинок та двір. В спальні на стелі — діра, у підлозі — стирчить залишок снаряду.

«Врятував нас димар. Живемо тепер в іншій кімнаті. Коли то все сталося, я був в садку. Ми пішли дивитись із жінкою на прильот у сусіда. Потім поливав город. Аж раптом почалось… Чи витягать його чи так засипати?», — дивиться на нас та наче чекає відповіді дідусь.

Сапери мають приїхати у понеділок. Слідчі та спецслужби працювали у будинку в день обстрілу, все зафіксували. Хата нині лишилась «розкрита», без даху. Хто, як і коли її перекриватиме — не відомо. Подружжя посадило город: трохи картоплі, цибуля, буряк. Молоко, яке дає корова «Луна» — здають.

«Молоко чи отдаємо, чи продаємо», — говорить дід та розказує: «Всю ніч греміло. Страшне. Не поймешь відкіля летить. Я раніше не боявся, але після того як по хаті прилетіло, то нерви здали і почав лякатись. Біля погреба, біля дверей сиджу». «В голові не вкладається все, що робиться. Але ж вся Україна таке переживає. Ми раніше в Оріхів їздили, а зараз там що … страх», — додає Ніна.

На іншому краю села в розбитому будинку живе собака. Родина виїхала ще коли хата була ціла. Спочатку ворог обстріляв село касетними боєприпасами, а потім — чимось більш важким, бо зруйнована половина будинку. На цій вулиці майже кожен будинок пошкоджений — десь рами повилітали, десь — стіни та дах побиті.

Підходимо до будинку, де мешкає 72-річна Раїса Семенівна. Жінка каже, що не буде їхати, бо нікуди. «В хаті ховаюсь. Дуже страшно. Люстру збило. Сьогодні дуже сильно гатили. З танків, мабуть. Два села — Павлівка і Щербаки — вже з землею зрівняли. Ми надіємось, що до нас не дійдуть», — каже вона.

Пані Раїса показала свій город, на якому посадила картоплю, помідори і дині. Каже, що староста села приходить часто: пенсію приносить, гуманітарну допомогу.

Голова громади просить людей евакуюватися, бо військові рф знищують села. Сам же планує лишатись в громаді до тих пір, поки за село будуть битись українські військові. Коли ми їхали з Новояковлівки в бік Комишувахи, то в поблизу села Юл’євка був «приліт». Коли виїхали на дорогу аби їхати на Запоріжжя — побачили ще як мінімум 4 влучання по території громади. Там немає військових баз чи стратегічних підприємств — лише городи, фермерські господарства та приватні будинки селян.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»