Ще з радянських часів нам у спадок залишилися переходи на вулицях Решетилівській, Сінній  та Європейській. Уже за часів незалежності збудували нові — біля міської ради, головпоштамту та каланчі. Здавалося б, це мала б бути зручна й безпечна інфраструктура. Але реальність інша.

Там, де працюють підприємці, стан цих переходів ще більш-менш прийнятний. Але там, де відповідальність на міській владі — хаос, бруд, сморід, темрява. Подекуди просто небезпечно перебувати.

Зараз лунають гучні заяви, що переходи хочуть перетворити на укриття. Ідея правильна, але важливо, щоб це не залишилося словами. Якщо справді плануємо використовувати їх як захисні споруди, необхідно діяти: встановити відеоспостереження, забезпечити охорону, навести порядок. Бо зараз чимало людей зізнаються, що їм просто страшно там ходити, особливо у вечірній і нічний час.

Є ще одна проблема, яка болить найбільше — повна відсутність доступності. Люди на кріслах колісних фізично не можуть скористатися жодним підземним переходом. А це приниження для громади, яка називає себе сучасною та інклюзивною.

Тож маємо вирішувати: залишати переходи в такому ганебному стані чи перетворити їх на безпечний, чистий і доступний простір. Бо врешті-решт це питання не тільки комфорту і безпеки, а й нашої гідності.

Олексій ЧЕПУРКО