Останнім часом в суспільстві точиться дуже палка дискусія, як ставитись до тих, хто залишився в Маріуполі, в окупації. Одні засуджують цих людей безкомпромісно, інші виправдовують, сильно ідеалізуючи людей, які залишаються в окупації.

Ми спробуємо розібратися в цьому питанні неупереджено. Наведемо аргументи за та проти і відповімо, варто залишатися в Маріуполі чи краще будь якою ціною поїхати звідти.

Чому залишаються?

Більшість людей, які залишаються сьогодні в Маріуполі, не потребують евакуації. Вони не хочуть нікуди їхати. Це неприємно, але чесно. (Одразу скажемо, що будь які узагальнення – помилкові. Звісно не всі так вважають, але переважна більшість – точно).

Ми майже кожного дня спілкуємось з людьми, які залишаються на окупованих територіях. Вони часто називають десятки причин, через що вони не можуть поїхати, лише для того, щоб усі від них відчепилися, нарешті дали спокій залишатися там, де вони хочуть.

Причин для такого рішення багато. Дехто чекав на росію і готовий виправдовувати будь-які дії агресора просто тому, що любить росію, а Україну – ненавидить. Дехто не може поїхати через безпорадних родичів. А дехто…

Одна мудра жінка в Дніпрі, після марних спроб переконати свою подругу поїхати з міста, або хоча б сина відправити до неї на вільну Україну, сказала: «Це якась залежність психологічна. Мабуть після війни психологи дадуть цій залежності назву маріупольський синдром. Бо по-іншому неможливо пояснити, чому люди обирають жити без світла, води, газу, без нормальних законів, поруч з орками, з усіма цими фільтраціями – жити на руїнах, у смороді, серед сміття замість того щоб поїхати і вибудовувати нове життя».

Люди катастрофічно не готові робити шаг у невідомість. Їх свідомий вибір – залишатися там, де вони вже все знають. Де вони навчились виживати.

Чи правильно їх засуджувати? Ні. Ми вільна країна вільних людей. Дорослі люди мають право обирати, яким життям їм жити.

Є тільки дві категорії осіб, які варті різкого осуду: по-перше – колаборанти (ніякого жалю до них не може бути), по-друге – батьки дітей, які своїм рішенням залишатись в окупації позбавляють молодь права на майбутнє, а це – злочин.

Чи правильне рішення – залишатись?

Не засуджувати – не означає виправдовувати. Бо залишатися в окупації – безумно, помилкове рішення. І ось чому:

1.Люди помирають в окупації і будуть помирати і надалі навіть без обстрілів. Зараз вони помирають через брак ліків. Якщо спека протримається в Маріуполі – вони почнуть помирати від інфекційних захворювань. А восени люди почнуть помирати від холоду, бо опалення в місті немає і не буде.

Можна десь подати самопливом воду. Можна підтягнути електрокабелі і місцями відновити електрику. Але неможливо відновити газопостачання без того, щоб не замінити всі без виключення газові мережі. Газ – це загроза. Навіть маленька щілинка в трубі, яку неможливо побачити оком, може привести до вибухів. А в Маріуполі немає жодного метра непошкоджених газових мереж. Котельні розбомблені. Обладнання немає.

Навіть окупаційна адміністрація почала визнавати це, і максимум що обіцяє – засклити вікна та поставити палатки для обігріву. Це все не смішно. Люди не можуть зимувати в палатках. Тому ще раз повторюємо: залишатися в Маріуполі небезпечно для життя.

2.Залишатися в Маріуполі небезпечно і через те, що буде зворотна хвиля бойових дій. Україна не зупиниться, як у 2014. Вона буде боротися, поки не звільнить всі свої землі. Тому війна повернеться в Маріуполь. І краще в цей момент знаходитись далеко від міста.

3.Люди на окупованих територіях нічого не вартують для росіян. Терорист Гіркін в нещодавньому своєму відео розповів, чому в «ДНР/ДНР» проводиться мобілізація, а в росії ні. «Если погибает 20 граждан росии – это трагедия. А если погибают сто донецких – никому нет до этого никакого дела», — так каже терорист, не ми. Якщо ви не хочете бути використаними в якості гарматного м’яса, якщо ви не хочете, щоб ваші діти були гарматним м’ясом на цій війні – треба залишати окуповані території.

4.Залишаючись в окупованому місті, ви ризикуєте вступити у співпрацю з ворогом своєї країни. Іноді буває дуже важко протистояти вмовлянням про співпрацю. Іноді ці вмовляння можуть перейти в погрози. В окупації вам знадобляться гроші для існування і ви можете бути вимушені співпрацювати і шкодити своїй країні. Але Україна все одно повернеться. Не піддавайте себе ризику бути притягненим до відповідальності за колаборацію.

Як маємо діяти ми – ті, хто залишається на вільній території України

Не засуджувати, не ображати – бо так ми відштовхуємо від себе людей. Але і не погоджуватись з рішенням своїх знайомих, друзів, родичів залишатись в окупації.

Правильна лінія поведінки – переконувати їхати. І якщо треба – допомагати виїжджати. Найпростіша допомога – гроші. Зараз майже неможливо безкоштовно залишити місто і вибратись на контрольовану Україною територію. Проте окупанти встановили банкомат. І ми можемо допомагати близьким грошима на дорогу. Процент, який окупанти беруть за свої послуги, великий – 15%. Проте щоб врятувати людей, це виправдані витрати.

Тому діємо наполегливо. Переконуємо. Допомагаємо. Не полишаємо надії врятувати кожного, хто залишається в окупованому місті.