«Кікімори» — маскувальни сітки для бійців волонтери в Україні масово плетуть ще з 2014 року. Здавалось б: якась основа, на яку нав’язується різнокольорове ганчір’я – все, що під руку втрапить… І взагалі, «мода» на кікімори з’явилася задовго до Великої війни – для мисливців їх плели. Тож  в інтернеті повно рекомендацій.

Здебільшого кікімори досі радять робити з мішковини та джуту. І це — помилка.  Можливо, якусь погожу днину комусь і вдасться без проблем посидіти в цьому «наряді» у засідці. Але так щоб і в негоду, й день у день, коли все це ганчір’я намокає… Коротше, не така вона й проста справа – ці кікімори, якщо робити їх для військових справді зручними та безпечними.

Здається, все про це знає  Олексій Собкевич, керівник некомерційної організації «Lad.volunteers», яка нараховує зараз приблизно двісті волонтерів. Вони щодня безкоштовно виробляють для ЗСУ три-п’ять якісних і легких, як пух, кікімор і одну-дві маскувальні сітки розміром шість на дев’ять метрів. Матеріали для них закуповують за рахунок донатів.

«Наші перші маскувальні сітки були просто жахливими»

— Розумієте, я 14 років прожив в росії. Я знаю, на що вони здатні, — починає Олексій Собкевич. — Хоча у мене там була інтелектуальна робота, й спілкування досить вибіркове, мені цього вистачило, аби зрозуміти, що собою уявляють московити. І зараз я готовий працювати цілими днями та ночами — для того, щоб ми могли від них відбититися і перемогти.

Пану Олексію  — 47 років, він киянин, має дві освіти – технічну та економічну. У 2000 році на запрошення зарубіжної компанії, яка спеціалізувалася на телекомунікаційному обладнанні, приїхав працювати до москви. Але у 14-му, коли росіяни анексували Крим, зібрав речі та повернувся в Україну – не вважав за можливе для себе там залишатися. У Києві довелося розпочинати життя з чистого аркуша.

Зараз Олексій Собкевич — ІТ-фахівець, розробник програмного забезпечення.

— Взагалі-то я  —  стовідсотковий інтроверт і прихильник дауншифтингу, Зараз на роботі – якою через волонтерство доводиться займатися ледве не по ночах –  керую невеличкою групою дуже добре організованих людей. І мене це влаштовує. Але в країні йде війна, є величезний запит від військових, яким потрібна наша робота. І я не бачу для себе іншого виходу крім, як забути про свою «інтровертність».

— Коли почалися бомбардування, і я разом із сусідами сидів у бомбосховищі нашого будинку,  прочитав про волонтерів, які плетуть  маскувальні сітки для ЗСУ. Запропонував цим зайнятися людям у нашому підвалі. Я мешкаю у великому сучасному житловому комплексі на Мінському масиві. Підвал нашого будинку —  великий, переховувалося там зазвичай приблизно двісті мешканців, і більше половини з них зголосилося плести сітки.

Люди зібрали все, що було у них в квартирах  —  мотузки, якесь ганчір’я.  І те, що з цього спочатку вийшло, каже пан Олексій, було просто жахливе і жодним чином не маскувало б бійців.  Цій справі теж треба було учитися. Але одночасно волонтер помітив таку чудову річ: люди, коли  займаються плетінням, заспокоюються.

— Ви ж пам’ятаєте, які  всі були перелякані та розгублені у перші дні Великої війни?   А це заняття розвиває дрібну моторику рук, яка, своєю чергою, вимагає неабиякої концентрації  уваги, а решта – відступає на другий план…

Що треба, аби ворожий дрон не побачив нашої техніки

Невдовзі Олексій Собкевич познайомився з волонтерами, які плели маскувальні сітки ще з 2014-го року за технологією, розробленою в Європі. Вони й навчили плести сітки якісно, з хорошого матеріалу і так, щоб вони дійсно маскували, а не «робили вигляд».

Що це значить?  Скажімо, коли ворожий дрон летить над військовою технікою, вкритою «неправильною» сіткою, то він таки бачить сітку — на техніці. А під справжньою, «правильною» маскувальною сіткою,  він уже нічого не бачить. Це й є справжній камуфляж, маскувальний ефект якого досягається особливим  поєднанням візерунків і кольорів.

Невдовзі Олексій Собкевич вирішив  організувати майданчики для плетіння сіток не лише на Мінському масиві, але й в інших районах столиці, де до ентузіастів могли б приєднатися якомога більше людей.

— У підвалі нашого будинку й досі працюють люди, які там живуть. З тих, хто починав на початку війни, нині приходять 10-15 наших мешканців, але до них приєдналися кияни з сусідніх будинків, — продовжує Олексій. — Зараз ми маємо зручні приміщення на Подолі, Нивках і Русанівці, які нам надали для роботи  різні некомерційні структури.

А потім військові, яким волонтери передавали маскувальні сітки, замовили ще й кікімори для снайперів своїх підрозділів.

Познайомилися з волонтерами з Чернівців, які робили кікімори, й спробували самі освоїти цю справу. Але коли передали перші екземпляри військовим, то почули неприємне: «Вибачте, але воювати в цьому неможливо. А тепер уважно слухайте, що нам потрібно».

Мокрі кікімори з мішковини – дуже важкі, а зі спанбонду взагалі не намокають

Перші кікімори були незручно скроєні, мали якісь «не такі» капюшони. Переробили. Коли волонтери  передали на фронт кікімори, зроблені з мішковини та джуту, військові були дуже вдячні. Але потім Олексій зі своєю командою розібрались, що ці матеріали  здатні викликати  подразнення, легко брудняться та всмоктують вологу.  Коли намокають, стають дуже важкими і виглядають, як гора ганчір’я, що звисає з бійця. Це не те що не маскує воїнів, а навіть може бути небезпечним. Вже не кажучи про те, що ці кікімори дуже швидко стають непридатними для використання. До речі, маскувальні сітки волонтери теж категорично не радять робити, наприклад, з бавовни, бо вона швидко намокає.

Волонтери «Lad.volunteers» за роботою

— Ми  тепер використовуємо тканину, яка називається спанбонд, — розказує волонтер, — це такий синтетичний матеріал, практично невагомий, не намокає, дуже зносостійкий і витримує високі температури. Його використовують у сільському господарстві, будівництві, медицині, меблевому виробництві. Швачки його беруть  для підкладок і устілок. А після ковіду спанбонд – взагалі на слуху, бо маски та бахіли теж робляють з нього.  До речі, наша кікімора зі спанбонду важить усього один кілограм. – каже Олексій — Не пушинка, звісно, але жодна кікімора, зроблена з іншого матеріалу, не може з цим результатом зрівнятися.

— У нас тепер є багато ноу-хау. І з усіма волонтерами, хто до нас звертається і хоче робити кікімори, ми ними з радістю готові поділитися. І контактами виробників матеріалів — теж, бо вони  дають волонтерам значні знижки.

Технологія виробництва кікімор проста: спанбонд різних кольорів ріжеться на вузькі стрічечки й наплітається на основу з іншого, дуже міцного матеріалу.  

— Що важче робити – сітку або кікімору? – перепитує пан Олексій. — Плетіння сіток вимагає як художніх здібностей, так і математичних —  постійно потрібно думати. Щоб навчитися, комусь вистачає двох годин, іншим  потрібно декілька днів.  Але — повторюю, в якості гарного бонусу – це просто чудовий антидепресант. Дуже раджу всім, кому зараз важко та тривожно – приходьте і ви  зрозумієте, як це працює. До нас можна приходити на кілька годин або на цілий день, зранку чи ввечері — коли кому зручно.

Олексій Собкевич розказує, що у них склалася дуже позитивна атмосфера, а люди — різних професій і різного віку.

Наші військові в кікіморах зі спанбонду

— Є дівчинка восьми років, яка плете  сітку – і дуже добре при тому —  стоячи на стільці. Є чоловік  67-ми річний, з довжелезною білою бородою, за яку ми називаємо його Святим Миколаєм. Він чудовий співрозмовник, у минулому – інженер-винахідник.  Недавно підказав нашим військовим певні речі (військова таємниця, що саме! — Ред), які можна використовувати в бою. Бійці  були йому дуже вдячні. — з гордістю каже волонтер Олексій Собкевич.

Отже, приходьте, і ви не пожалкуєте!

Лариса Гаврилова, Київ