«Тільки б встигнути», – молитва медиків, які забирають поранених з поля бою, і водіїв, що мають якнайшвидше їх вивезти. У Миколи, водія медичного взводу 60-ї ОПБр, є ще одна: «Тільки б не зламатися в дорозі». 

Редакція продовжує розповідати історії Героїв України. 

Микола ділиться, що у нього присутній постійний страх, що зупиниться машина у найвідповідальніший момент. На цей момент водій медичного взводу зазначає, що вдавалося не підводити екіпаж. Доїжджали, коли треба, й усіх привозили живими. 

До повномасштабного вторгнення росії Микола теж працював водієм, розвозив ліки та медпрепарати по аптеках – кожен день за звичним маршрутом. Коли ж потрапив на фронт, довелося дуже швидко вивчати незнайому місцевість. 

Для Миколи мабуть, це було найскладнішим випробуванням спочатку. Водію евакуаційного екіпажу потрібно було вивчити місцевість і дороги, знати, як і до кого швидше доїхати. За кермом слухав команди старшого, який сидів поруч, і просто старався не розгубитися.

«З часом призвичаївся, тепер знаю, звідки і чого очікувати. Найнебезпечніші ситуації – коли їдеш уночі й нічого не бачиш. Натомість, ворог тебе бачить і «насипає». Йому немає різниці, що за машина їде – медична чи ні, росіяни стріляють по всьому, що рухається», — розповідає Микола. 

Водійську вправність Миколи вже встигли відзначити у підрозділі – найчастіше на виїздах за кермом саме він. 

«Не те щоб я незамінний, звичайно, але так виходить, – посміхається він. – Утім, про відпочинок зараз не думаю. Головне – вигнати ворога з нашої землі».