Сьогодні 25 березня в холі одеського залізничного вокзалу відкрили фотовиставку, яка приурочена до 9-ї річниці створення Національної гвардії України. 

Про це повідомляє журналістка 048.ua

На цих світлинах звичайні чоловіки та жінки — хтось з них пішов добровольцем, а хтось боронить наші землі вже багато років. Фотографії робили не тільки прес-офіцери, а і бійці. Старший офіцер Південного відділення відділу комплектування НГУ майор Володимир Бєлов показує фотографію, яка відгукується більше за інших.

“Оця маленька. Танкіст. Вони безстрашні люди, тому що танком керувати найважче особливо водію. Це велика броньована техніка, яку дуже важко розвернути та поїхати з поля бою. Під час наступу танки відіграють дуже важливу роль — знищують позиції ворога, які вже укріпленні”, — говорить нацгвардієць.

І згадує перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. Чоловік говорить, що як і більшість українців не вірив, що це почнеться, що таке можливо у 21 сторіччі, коли вже у цивілізованих країнах всі питання вирішуються не військовими силами.

“24 лютого я зустрів у своєму ліжку разом з дружиною, як і більшість, хто не був на чергуванні. Але після перших вибухів  було оголошено збір, всі прибули в частину, отримали спорядження та вийшли на позиції за наказом”, — пригадує Володимир.

«Перший тиждень — це виконання наказів, чергування, не досип, всі спали зі зброєю», — ось так згадує початок війни майор. 

“Але десь у мене всередині, у мене була впевненість в тому, що ми можемо протистояти з однієї причини — ми захищаємо свою землю та свій дім. Нас ще згуртувало те, що ми 9 років воюємо і у нас великий досвід”, — говорить нацгвардієць”, — каже Володимир. 

Важко було розлучатися з дружиною, говорить Володимир, навіть не дивлячись на те, що чоловік в зоні ООС з 2015 року. 

“Познайомилися з дружиною, то я вже був офіцером. І коли перший раз мені довелося поїхати у зону ООС, звичайно ми переживали, ми не знали як це, але ми розуміли, що я обрав цю професію і я не збираюся це змінювати, тому вона це прийняла. Вона переживає звісно. В перші дні (повномасштабного вторгнення, — ред.) було дуже важко, вона розуміла, що не потрібно зривати телефон, тому що я не взяв слухавку. Коли видались перші зустрічі і перша можливість побачитись — це були: сльози, деякий час мовчання, просто побути поряд та відчути аромат дружини й згадати, як це було до повномасштабного вторгнення”, — каже нацгвардієць. 

Володимир вважає, що ця виставка важлива, бо це нагадування, що війна триває. Тому що кожен кадр, кожне відео — це історія нашої перемоги, нашої боротьби.

“Фотографи знають, що емоцію дуже важко спіймати, але ці кадри одні з мільйона, які робляться, які можна показати, тому що іноді ти біжиш і позаду тебе щось вилітає і ти не можеш зробити нормальний кадр, але ідея у тебе була. А коли ти нарешті знаходиш той кадр, ти хочеш його зберегти і показати людям. Щоб люди знали, що і як на війні. Всі ці кадри, вони емоційні, тому що головна емоція, якої ми хочемо — перемога, радість. І ми будемо робити все, щоб перемогти”, — розповідає військовий.

Наші бійці захищають нас на передовій, а ми намагаємось забезпечити надійну транспортну логістику та евакуацію їх близьких та рідних говорить начальниця відділу маркетингу реклами та оренди Одеського залізничного вокзалу Анастасія Пащенко. 

“Це був, мабуть, найголовніший пункт для евакуації людей, тому що тут було багато людей, яким була необхідна допомога,  почались перші евакуаційні рейси. Також у нас є окремий зал для військовослужбовців, де ми їх залюбки приймаємо та надаємо всі послуги”, — говорить Анастасія. 

Фотовиставка відкрилася тільки в Одесі та триватиме до 1 квітня .